Карантин: оформлення трудових відносин з працівниками. Регламентація роботи державних службовців. Виконання роботи вдома

Марина Прокопенко
923
24 Березня 2020
СПЕЦВИПУСК
Карантин: оформлення трудових відносин з працівниками. Регламентація роботи державних службовців. Виконання роботи вдома
923
24 Березня 2020

Нормативна база

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (зі змінами) установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

Відповідно до зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України № 211 (зі змінами згідно з постановою № 215) заборонено:

  1. відвідування закладів освіти її здобувачами до 3 квітня 2020 р.;
  2. з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  3. з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту;
  4. з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р.:
    – регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями);
    – перевезення понад 10 пасажирів одночасно в одному транспортному засобі у міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах у звичайному режимі руху;
    – перевезення понад 10 пасажирів одночасно в автобусах, які виконують регулярні пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі;
    – заїзд на територію автостанцій автобусів, які здійснюють перевезення пасажирів у приміському, міжміському внутрішньообласному  і міжобласному сполученні, та реалізацію власниками автостанцій квитків автомобільним перевізникам, які виконують такі перевезення;
  5. з 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 16 березня 2020 р.;
  6. з 12 год. 00 хв. 18 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому). Дозволяється здійснення акціонерним товариством «Українська залізниця» окремих пасажирських рейсів у внутрішньому залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури та Міністерством охорони здоров’я,  а також окремих пасажирських рейсів у міжнародному залізничному сполученні, рішення щодо яких приймається в кожному окремому випадку за погодженням з Міністерством інфраструктури, Міністерством закордонних справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Рекомендовано центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості — також роботи в режимі реального часу через Інтернет.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX (далі — Закон № 530-IX) внесено зміни до низки законодавчих актів. Так, зокрема:

  • статтю 84 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), в якій йдеться про відпустки без збереження заробітної плати, доповнено частиною четвертою такого змісту: «у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті». Нагадаємо, що відповідно до частини другої статті 84 КЗпП відпустка без збереження заробітної плати надається на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік;
  • статтю 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96 (далі — Закон про відпустки), в якій йдеться про відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін, доповнено частиною третьою такого змісту: «у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті». Зазначимо, що згідно з частиною першою статті 26 Закону про відпустки працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Розділом 2 Закону № 530-IX установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19):

  1. роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку;
  2. власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом може змінюватися режим роботи органів, закладів, підприємств, установ, організацій, зокрема щодо прийому та обслуговування фізичних та юридичних осіб. Інформація про такі зміни повинна доводитися до відома населення з використанням веб-сайтів та інших комунікаційних засобів;
  3. з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення; 4) забороняється проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Щодо організації роботи державних службовців

Наказом Національного агентства України з питань державної служби «Про внесення змін до Типових правил внутрішнього службового розпорядку» від 13.03.2020 № 39-20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.03.2020 за № 277/34560; набрання чинності 18.03.2020), відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № № 889-VIII (зі змінами), з  урахуванням  постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211,  затверджено зміни до Типових правил внутрішнього службового розпорядку, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 № 50 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2016 за № 457/28587; далі — Типові правила).

Так, пункт 6 розділу ІІІ Типових правил (у розділі ІІІ  йдеться про робочий час і час відпочинку державного службовця) викладено в новій редакції та доповнено:

  • організація обліку робочого часу державних службовців у державному органі покладається на керівників структурних підрозділів цього державного органу. Облік робочого часу ведеться у кожному структурному підрозділі відповідальною особою, на яку покладено такі функції, та подається до служби управління персоналом державного органу у формі табеля обліку робочого часу. Організацію обліку робочого часу державних службовців у державному органі, штатна чисельність якого становить менше 20 осіб, може бути покладено на службу управління персоналом цього державного органу;
  • за ініціативою державного службовця і згодою його безпосереднього керівника та керівника самостійного структурного підрозділу (за наявності) такий державний службовець може виконувати завдання за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу. Для цього державний службовець повинен погодити у письмовій формі, зокрема засобами телекомунікаційного зв’язку, перелік відповідних завдань та строки їх виконання з безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (за наявності).

Для державного службовця обсяг завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу повинен визначатись з урахуванням тривалості його робочого часу.

Які завдання можуть виконувати державні службовці за межами адміністративної будівлі?

За межами адміністративної будівлі державного органу можуть виконуватися завдання, якщо їх якісне, ефективне та результативне виконання не потребує:

  • використання інформації з обмеженим доступом;
  • доступу до комп’ютерного, телекомунікаційного та/або програмного забезпечення, яке функціонує лише у межах приміщення державного органу;
  • обов’язкового перебування в приміщенні державного органу (залучення інших працівників державного органу, проведення консультацій, нарад тощо).

Правилами внутрішнього службового розпорядку в державному органі можуть визначатись додаткові умови виконання державними службовцями завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу залежно від особливостей реалізації функцій і завдань цього державного органу.

Час виконання державним службовцем завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу обліковується як робочий час.

Повідомлення державним службовцем про свою відсутність

Розділом IV Типових правил встановлено порядок повідомлення державним службовцем про свою відсутність. Так, державний службовець повідомляє свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв’язку або іншим доступним способом. У разі недотримання цієї вимоги складається акт про відсутність державного службовця на робочому місці. У разі ненадання державним службовцем доказів поважності причини своєї відсутності на роботі він повинен подати письмові пояснення на ім’я керівника державної служби щодо причин своєї відсутності. Згідно з наказом Національного агентства України з питань державної служби «Про внесення змін до Типових правил внутрішнього службового розпорядку» від 13.03.2020 № 39-20 розділ IV Типових правил доповнено новим пунктом 4 такого змісту: вимоги цього розділу не застосовуються до державних службовців під час виконання ними завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу.

Основні заходи та порядок дій роботодавця під час карантину

Отже, на підставі існуючих нормативних актів щодо трудових відносин з працівниками та нормативних актів, прийнятих з метою запобігання поширенню коронавірусу, пропонуємо роботодавцю вжити таких заходів та дій.

  1. Залежно від характеру виконуваної роботи, обов’язковості перебування на робочому місці, тривалості робочого часу (режиму роботи), технічних можливостей (зокрема, наявності Інтернет, встановленого програмного забезпечення), забезпечення безпечних умов праці тощо визначити перелік працівників, які працюватимуть вдома на період дії карантину.
  2. Визначити перелік працівників, які виявили бажання (за їхньою згодою), використати щорічну основну відпустку (за наявності такої у працівника).
  3. Визначити перелік працівників, які виявили бажання (тільки за їхньою згодою) на період карантину (або на більший термін) взяти відпустку без збереження заробітної плати.
  4. Визначити перелік працівників, які виявили бажання використати щорічні додаткові (оплачувані) відпустки.
  5. Визначити перелік працівників, які виявили бажання працювати неповний робочий час (тільки за їхньою згодою).
  6. Визначити тривалість робочого часу для працівників, які не перебувають у відпустці (неповний робочий час (для працівників, які виявили бажання перейти на неповний робочий час);  тривалість робочого часу працівників вдома (має зберігатись така сама, як і безпосередньо на робочому місці); графіки позмінної роботи; режим роботи підприємства та ін.
  7. Установити (письмово або затвердити наказом) перелік, обсяг відповідних завдань та терміни їх виконання для працівників, які працюють вдома, та працівників, які працюють на робочому місці.
  8. За потреби призначити відповідальних осіб (у межах підприємства, структурного підрозділу), які координуватимуть роботу працівників вдома та на робочому місці,  контролюватимуть виконання поставлених завдань, обсяги та терміни виконання робіт, підтримуватимуть зв’язок з клієнтами, підрядниками, постачальниками, звітуватимуть керівництву про виконання завдань тощо.
  9. За потреби визначити перелік посад (відповідальних осіб), які на період дії карантину відповідатимуть за збереження майна (матеріальні цінності), дотримання встановленого режиму роботи підприємства, дезінфекційні заходи, забезпечення безпечних умов праці, підготовку звітності підприємства тощо.
    Зазначені заходи, дії, обсяги завдань роботодавцю рекомендуємо оформити письмово (зокрема, наказами (розпорядженнями)). Розглянемо певні особливості оформлення та нормативну базу щодо зазначених дій роботодавця.

Відпустка без збереження заробітної плати

Про такий вид відпустки йдеться, зокрема, у статті 84 Кодексу законів про працю України (зі змінами), статті 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96 (зі змінами). «Стандартний» («загальний») термін відпустки обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Статтею 25 Закону про відпустки визначено категорії осіб, яким відпустка без збереження заробітної плати надається в обов’язковому порядку, а також категорії осіб, для яких встановлено більшу тривалість такої відпустки, ніж це встановлено частиною першою статті 26 Закону про відпустки (тобто понад 15 календарних днів).

Важливо! Відпустку без збереження заробітної плати обумовлено угодою між працівником та роботодавцем. Працівник йде у таку відпустку добровільно, погоджуючи терміни (тривалість) відпустки з роботодавцем.

Оскільки статтю 26 Закону про відпустки доповнено частиною третьою згідно із Законом № 530-IX від 17.03.2020, за якою у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті, а також відповідно до частини четвертої статті 84 КЗпП (зі змінами; містить аналогічну норму), роботодавець має можливість надати працівникові відпустку без збереження заробітної плати на період дії карантину, при цьому за працівником зберігатиметься право на відпустку без збереження заробітної плати «загального» терміну.

Отже, працівник має написати заяву про надання зазначеного виду відпустки, а роботодавець видати відповідний наказ (розпорядження).

Формулювання заяви працівника: Прошу надати відпустку без збереження заробітної плати із __ по__  (вказати дати); Прошу надати відпустку без збереження заробітної плати на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (з __ по__).

Формулювання наказу (розпорядження) роботодавця: Відповідно до частини четвертої статті 84 КЗпП, частини третьої статті 26 Закону «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX, постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215) наказую надати працівнику (працівникам) відпустку без збереження заробітної плати (за його (їхньою) згодою) на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (з __ по__).
Підстава: заява працівника (працівників).

Щорічна основна та додаткові відпустки

На період карантину щорічна основна та додаткові відпустки надаються за стандартною процедурою, види відпусток визначено, зокрема, статтею 4 Закону про відпустки. Також законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Дистанційна робота (робота вдома)

У законодавстві України відсутній термін «дистанційна» робота. Застосовують терміни «робота вдома», «робота на дому», «надомники». Серед основних нормативно-правових актів та інших документів, якими регулюються різні питання надомної праці, можна назвати такі:

  • КЗпП: частиною восьмою статті 179 КЗпП передбачено, що жінка або особи, зазначені у частині сьомій цієї статті (тобто батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною), у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, за їх бажанням, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома;
  • Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (зі змінами):у статті 18 цього Закону передбачено можливість виконання роботи вдома особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, при цьому державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома;
  • Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 № 275/17-99 (далі — Положення № 275): пунктом 1 Положення № 275 передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва;
  • Конвенція Міжнародної організації праці про надомну працю № 177 та Рекомендація МОП № 184 щодо надомної праці: зокрема, у Конвенції № 177 визначено термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця.

Отже, на надомників поширюється законодавство про працю, а також умови, встановлені колективним договором. Обмеження, встановлені законодавством про сумісництво, на надомників не поширюються.

Відповідно до Положення № 275 переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому мають такі категорії осіб:

  • жінки, що мають дітей віком до 15 років;
  • інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії);
  • особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах;
  • особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду;
  • особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання;
  • особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси).

Пунктом 3 Положення № 275 передбачено можливість залучення до виконання завдань надомника і членів його сім’ї.

Слід також ураховувати, що відповідно до статті 29 КЗпП на роботодавця покладено обов’язок проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце. До початку роботи за укладеним трудовим договором  роботодавець зобов’язаний:

  1. роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;
  2. ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
  3. визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
  4. проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші підходящі приміщення, які йому належать, у тому числі і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). Пунктом 9 Положення № 275 зазначено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Представники адміністрації підприємства,  а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду мають обстежити приміщення для виконання надомної праці.

Положення № 275 встановлює й інші умови щодо використання праці надомників роботодавцем, проте зауважимо, що більшість вимог Положення № 275 та законодавчих актів щодо застосування надомної праці  можна виконати не за умов карантину, коли застосовуються певні обмеження щодо пересування, перебування людей в одному приміщенні, за потреби вирішувати проблеми оперативно, до того ж працівники виконують роботу на дому лише на період встановлення карантину (обмежений час), а не є надомниками «на постійній основі», а також треба враховувати, що карантин віднесено до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Важливо! Законом № 530-IX від 17.03.2020 внесено зміни до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97 , згідно з якою форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, серед яких карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої стаття 14-1 Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом 7 днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Рекомендації роботодавцю

Як висновок, із урахуванням зазначених законодавчих актів щодо запобігання поширенню коронавірусу, роботодавцю рекомендовано на період дії карантину:

  • забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості — також роботи в режимі реального часу через Інтернет (постанова Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215);
  • щодо державних службовців: за ініціативою державного службовця і згодою його безпосереднього керівника та керівника самостійного структурного підрозділу (за наявності) виконувати завдання за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу. Для цього державний службовець повинен погодити у письмовій формі, зокрема засобами телекомунікаційного зв’язку, перелік відповідних завдань та строки їх виконання з безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (за наявності). За межами адміністративної будівлі державного органу можуть виконуватися завдання, якщо їх якісне, ефективне та результативне виконання не потребує: використання інформації з обмеженим доступом; доступу до комп’ютерного, телекомунікаційного та/або програмного забезпечення, яке функціонує лише у межах приміщення державного органу; обов’язкового перебування в приміщенні державного органу (залучення інших працівників державного органу, проведення консультацій, нарад тощо). Правилами внутрішнього службового розпорядку в державному органі можуть визначатись додаткові умови виконання державними службовцями завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу залежно від особливостей реалізації функцій і завдань цього державного органу (наказ Національного агентства України з питань державної служби «Про внесення змін до Типових правил внутрішнього службового розпорядку» від 13.03.2020 № 39-20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.03.2020 за № 277/34560, з  урахуванням  постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211;  Типові правила внутрішнього службового розпорядку, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 № 50 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2016 за № 457/28587).

Надалі з урахуванням трудового законодавства та нормативних актів, якими регулюється робота вдома, роботодавцю потрібно:

  • Визначити перелік працівників, які можуть (виявили бажання) працювати вдома.
  • Одержати заяви (згоди) від працівників, які виявили бажання працювати вдома.
  • Видати наказ (розпорядження) про роботу вдома. Додатком до наказу має бути перелік працівників, які можуть (виявили бажання) працювати вдома.
  • За потреби видати наказ (розпорядження) про призначення відповідальних осіб, які здійснюватимуть координацію робіт (як робіт на дому, так і на робочому місці) та виконуватимуть інші накази (розпорядження) керівника.
  • За потреби надати у користування потрібне обладнання, інструменти (зафіксувати факт видачі письмово, у вигляді наказу (розпорядження) тощо).
  • Установити перелік завдань (види робіт, що підлягають виконанню) та строки їх виконання (письмово). Під час встановлення завдань враховувати: тривалість робочого часу (зазначити письмово години роботи, але не більше встановленої тривалості до введення карантину); посадові (робочі) інструкції (обсяг завдань у межах посадової інструкції); забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці під час виконання завдань (згідно з КЗпП, Законом «Про охорону праці» та іншими нормативними актами); конкретні умови праці працівника тощо.
  • За потреби визначити (надати) контактні телефони, електронні пошти підприємства, відповідальних осіб, забезпечити засобами зв’язку тощо.

Формулювання заяви працівника: Прошу дозволити виконувати роботу вдома з __ по_ (на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України).

Формулювання наказу (розпорядження) роботодавця: Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX, постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215) наказую дозволити виконувати роботу вдома (за межами адміністративної будівлі (піжприємства))  з _ по_ (на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України). Перелік працівників, які виконуватимуть роботу вдома, є додатком до наказу.
Підстава: заяви працівників.

Вимоги КЗпП, які потрібно врахувати роботодавцю

Звернімо увагу також, що оформлюючи накази (розпорядження) роботодавець має враховувати, зокрема, такі вимоги КЗпП:

  • стаття 25 — заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи (зокрема відомості про реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством);
  • стаття 31 — заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором;
  • стаття 32 — переведення на іншу роботу; зміна істотних умов праці. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці;
  • стаття 33 — тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.  Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою. Відповідно до частини другої цієї статті власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. У випадках, зазначених у частині другій цієї статті, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
  • стаття 34 тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою. Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Захист персональних даних

Оформлюючи накази (розпорядження), інші документи підприємства роботодавець має додержуватись вимог Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297 (зі змінами). У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб’єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

Водночас, якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим (частина сьома статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про захист персональних даних», якою встановлені особливі вимоги до обробки персональних даних, забороняється обробка даних, що стосуються, зокрема, здоров’я.

Положення цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних, зокрема:

  • здійснюється за умови надання суб’єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;
  • необхідна для здійснення прав та виконання обов’язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту;
  • необхідна для захисту життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або обмеження цивільної дієздатності суб’єкта персональних даних;
  • необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги;
  • необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, функціонування електронної системи охорони здоров’я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою — підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних;
  • стосується вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом;
  • стосується даних, які були явно оприлюднені суб’єктом персональних даних.
Журнали

Публікації, що вийшли друком у паперовій версії журналу «Радник в сфері державних закупівель» (з посиланням на номер журналу)

    Приєднуйся до авторів
    load
    Реєстрація
    Вітаємо!
    Реєстрація пройшла успішно
    В особистий кабінет
    load
    Відновлення паролю
    Вітаємо!
    Реєстрація пройшла успішно
    Вітаємо!
    Тепер ви підписані на інформаційну розсилку Радника у сфері публічних закупівель