Зміст
- Нормативна модель зміни ціни в договорах про закупівлі
- Законодавчі зміни та проблема їх тлумачення
- Судова практика: ключова роль позиції Верховного Суду
- Правова колізія та її наслідки для учасників закупівель
- Ретроспектива правових наслідків укладення додаткових угод у зв’язку з коливанням ціни та їх можливе застосування до договорів згідно з Особливостями
- Висновок
Питання зміни ціни за одиницю товару в договорах публічних закупівель уже тривалий час залишається одним із найбільш дискусійних у правозастосовній практиці. Попри формальну наявність нормативного механізму, замовники та постачальники продовжують стикатися з неоднозначністю тлумачення законодавства та суперечливою судовою практикою.
З одного боку, законодавство передбачає можливість коригування ціни товару у зв’язку з коливанням ринкових цін. З іншого — позиції судів, зокрема Верховного Суду, суттєво впливають на межі допустимості таких змін і фактично формують нові підходи до правозастосування. У цій статті розглянемо:
- чинну нормативну модель зміни ціни в договорах про закупівлі;
- законодавчі зміни останнього часу;
- підхід Верховного Суду до застосування відповідних норм;
- ризики для замовників і постачальників.
Нормативна модель зміни ціни в договорах про закупівлі
Питання зміни ціни за одиницю товару в договорах публічних закупівель регламентується підпунктом 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі — Особливості, Постанова № 1178).
На виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (далі — Закон) запровадження цих Особливостей було спрямоване на забезпечення гнучкості закупівельних процедур та безперебійного постачання товарів і послуг для потреб держави у складних умовах воєнного стану.
На перший погляд, на сьогодні законодавець, зважаючи на всі попередні неоднозначності та різночитання, нарешті визначив чіткий та зрозумілий механізм зміни ціни товару за підпунктом 2 пункту 19 Особливостей, який включає кілька ключових елементів:
- обмеження кожного окремого підвищення ціни — не більше ніж на 10 %;
- обмеження сукупного підвищення — змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати початкову більш ніж на 50 %;
- відсутність кількісного обмеження змін — коригування ціни може відбуватися неодноразово;
- принцип пропорційності — підвищення має відповідати фактичному коливанню ціни товару на ринку;
- часовий критерій — коливання визначається з моменту укладення договору або з моменту останнього внесення змін;
- обов’язковість документального підтвердження ринкових змін;
- обмеження частоти змін — не частіше ніж один раз на 90 днів, але обмеження щодо 90-денного строку не застосовується до договорів закупівлі бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, що пояснюється значною волатильністю відповідних ринків;
- незмінність загальної суми договору про закупівлю.
На перший погляд, така нормативна модель створює логічний та передбачуваний алгоритм коригування ціни, що дозволяє сторонам договору оперативно реагувати на ринкові зміни. Однак практичне застосування цих норм демонструє значно складнішу правову картину.
Законодавчі зміни та проблема їх тлумачення
Суттєві корективи до механізму зміни ціни були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2025 № 1067 «Про внесення змін до особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України „Про публічні закупівлі“, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі — Постанова № 1067), яка набула чинності 04.09.2025.
Цією постановою підпункт 2 пункту 19 Особливостей було викладено в новій редакції, якою закріплено:
- застосування обмеження 10 % до кожного окремого випадку зміни ціни;
- встановлення граничного рівня збільшення ціни — не більше 50 % від початкової ціни за одиницю товару.
Водночас пунктом 2 Постанови № 1067 було визначено, що зазначені зміни не поширюються на договори, укладені до 04.09.2025.
Водночас у тексті нової редакції норми була допущена юридико-технічна помилка, яка фактично змінювала зміст правового регулювання.
Формулювання про те, що змінена ціна «не повинна перевищувати 50 % ціни, передбаченої у початковому договорі», при буквальному тлумаченні означало, що нова ціна має становити не більше половини первісної, що, очевидно, суперечить самій природі механізму підвищення ціни.
Виправлення цієї законодавчої неточності відбулося лише після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2026 № 112 «Про внесення змін до особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України „Про публічні закупівлі“, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі — Постанова № 112), яка набула чинності 31.01.2026.
Водночас законодавець передбачив перехідну норму: закупівлі, розпочаті до набрання чинності Постановою № 112, завершуються за правилами, що діяли до її прийняття.
На перший погляд, замовники, що провели закупівлі та уклали договори до набрання чинності такими змінами, та постачальники, особливо пального і електричної енергії, зітхають з полегшенням та свято вірять, що попередня редакція Особливостей дозволяє:
- змінювати ціну пропорційно коливанню ринкової вартості товару на будь-який відсоток, навіть понад 10 %;
- здійснювати таку зміну без обмеження кількості коригувань;
- підтверджувати коливання ціни відповідними документами згідно зі встановленим у договорі порядком;
- не збільшувати загальну суму договору.
Однак не варто розраховувати на правову дієвість такої норми, оскільки такий підхід не враховує актуальну судову практику, яка суттєво коригує нормативну модель застосування цих положень.
Судова практика: ключова роль позиції Верховного Суду
Суттєвий вплив на формування практики застосування Особливостей має позиція Верховного Суду.
У постанові від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24 суд зазначив, що Постановою № 1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом, під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.
Водночас Верховний Суд підкреслив принципову обставину: Постанова № 1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону, зокрема до норми пункту 2 частини 5 статті 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23 тощо).
Окрім того, у рішенні від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25 Верховний Суд звертає увагу на те, що:
- постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;
- її зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення, передбаченого цією нормою.
Схожі висновки щодо правозастосування Постанови № 1178 містяться також у низці інших рішень Верховного Суду, зокрема у справах: № 918/694/23 (28.08.2024), № 916/747/24 (06.02.2025), № 922/2121/25 (02.02.2026), № 916/2720/24 (04.02.2026).
Таким чином, у судовій практиці формується специфічний підхід до застосування Постанови № 1178.
З одного боку, суди визнають можливість відступу від процедурних положень Закону під час воєнного стану. З іншого боку, у частині зміни ціни договору Верховний Суд наполягає на прямому застосуванні норм Закону, навіть якщо підзаконний акт передбачає інший механізм.
Редакція порталу «Радник» також на цьому акцентувала увагу, зокрема в статті «Як підтвердити коливання цін на ринку товару? Враховуємо практику суду про межу в 10 %».
Правова колізія та її наслідки для учасників закупівель
Такий підхід фактично формує ситуацію нормативної колізії між положеннями підзаконного акта та судовим тлумаченням Закону.
У результаті виникає парадоксальна ситуація: суб’єкти ринку зобов’язані діяти відповідно до чинного нормативного акта Кабінету Міністрів України, однак водночас несуть ризик того, що суд може визнати окремі його положення такими, що не підлягають застосуванню.
Практичні наслідки такої ситуації можуть бути досить серйозними:
- оскарження укладених додаткових угод;
- позови з боку органів прокуратури;
- претензії контролюючих органів;
- ризики кримінально-правової оцінки дій посадових осіб замовників.
Саме тому питання зміни ціни договору у сфері публічних закупівель сьогодні виходить за межі суто технічної процедури і перетворюється на важливий елемент правового ризик-менеджменту для всіх учасників закупівельного процесу.
Ретроспектива правових наслідків укладення додаткових угод у зв’язку з коливанням ціни та їх можливе застосування до договорів згідно з Особливостями
На перший погляд, позиція Верховного Суду щодо тлумачення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону не виглядає такою, що створює суттєві ризики для практики публічних закупівель, що нині проводяться за Особливостями.
Відповідна норма передбачає можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно зростанню ринкової ціни в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення загальної суми договору про закупівлю. При цьому Закон встановлює обмеження: внесення таких змін допускається не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору або внесення попередніх змін.
Водночас це обмеження не застосовується до договорів щодо бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, що зумовлено підвищеною волатильністю цін на відповідних ринках.
Таким чином, буквальне тлумачення норми свідчить про те, що Закон не містить прямого формулювання, відповідно до якого підвищення ціни на 10 % має бути сукупним протягом усього строку дії договору. Ба більше, Міністерство економіки України у своїх офіційних роз’ясненнях неодноразово зазначало про можливість поетапного підвищення ціни до 10 % у кожному випадку зміни, за умови дотримання інших вимог Закону.
Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 суд сформулював інший підхід до тлумачення цієї норми. Зокрема, Суд дійшов висновку, що:
- метою запровадження відповідного механізму була протидія ціновому демпінгу в публічних закупівлях;
- обмеження у 10 % є загальною максимальною межею, яка не може бути перевищена сумарно протягом дії договору.
Таким чином, логіка суду виглядає таким чином: мета законодавця — протидія демпінгу → демпінг полягає у заниженні ціни під час тендеру з подальшим її підвищенням → обмеження у 10 % є інструментом запобігання таким зловживанням → отже, 10 % має розглядатися як абсолютна сукупна межа підвищення ціни.
Фактично Верховний Суд виходить з того, що законодавець обмежив можливість підвищення ціни саме для того, щоб учасники не могли компенсувати демпінг шляхом укладення численних додаткових угод після перемоги в процедурі закупівлі.
Водночас така логіка породжує певну правову колізію, оскільки Закон уже містить окремий механізм боротьби з демпінгом — інститут аномально низької ціни, передбачений статтею 29 Закону, який включає:
- автоматичне виявлення системою аномально низької ціни;
- обов’язок учасника обґрунтувати економічну реальність своєї пропозиції;
- право замовника відхилити таку пропозицію у разі неналежного обґрунтування.
Отже, боротьба з демпінгом уже врегульована спеціальним інструментом, що ставить під сумнів необхідність додаткового «прихованого» обмеження у вигляді сукупної межі підвищення ціни.
Подальший розвиток судової практики відбувся у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24. У цьому рішенні Суд уперше звернувся до аналізу еволюції законодавчого регулювання пункту 2 частини 5 статті 41 Закону.
З одного боку, Суд визнав, що зазначена норма неодноразово змінювалася, а законодавець уточнював її формулювання. З іншого боку, Велика Палата дійшла висновку, що всі ці зміни не вплинули на зміст правового регулювання, а отже відповідна норма завжди передбачала єдине загальне обмеження підвищення ціни в межах 10 % від первісної ціни договору.
Саме тут виникає логічне запитання: якщо зміни не впливали на зміст норми, то з якою метою вони взагалі вносилися? За загальною логікою законодавчого процесу будь-які зміни до закону мають одну з двох основних цілей:
- або змінити правове регулювання;
- або усунути неоднозначності у застосуванні норми.
Якщо ж виходити з позиції суду, згідно з якою зміни 2019 та 2021 років не змінювали змісту правового регулювання, постає питання щодо їх практичного значення. Зокрема:
- чому законодавець деталізував механізм відліку 90-денного інтервалу;
- чому були встановлені спеціальні винятки для біржових товарів;
- чому було уточнено логіку застосування інтервалів між змінами ціни.
Усі ці елементи набувають сенсу лише в тому разі, якщо законодавець виходив із поетапної моделі коригування ціни, за якої кожна зміна є окремим юридичним фактом, що може відбуватися кілька разів протягом дії договору.
Якщо ж припустити, що загальне підвищення ціни ніколи не може перевищувати 10 % від початкової ціни договору, значна частина зазначених законодавчих уточнень фактично втрачає практичний зміст.
Аналіз еволюції законодавства свідчить, що законодавець поступово розвивав механізм адаптації договорів до ринкових коливань. Це проявлялося у кількох ключових кроках:
- деталізації механізму пропорційного коригування ціни;
- запровадженні часових інтервалів між змінами;
- виділенні категорій товарів із підвищеною ринковою волатильністю;
- подальшому уточненні механізму застосування цих інтервалів.
Така логіка відповідає загальній меті реформи публічних закупівель — поєднати передбачуваність бюджетних витрат з економічною реальністю ринку.
Натомість із позиції Великої Палати Верховного Суду випливає, що законодавець протягом тривалого часу вносив зміни до тексту закону, фактично не маючи наміру змінити або уточнити його зміст. Подібний висновок виглядає малоймовірним з точки зору логіки законодавчого процесу.
У підсумку формується складна правова ситуація, коли судове тлумачення норми фактично відходить від логіки її еволюції та практики застосування.
По-перше, позиція Великої Палати Верховного Суду фактично створює нову модель правового регулювання, яка прямо не випливає з тексту Закону.
По-друге, таке тлумачення ігнорує системний зв’язок між нормою про зміну ціни та іншими інструментами Закону, зокрема механізмом протидії аномально низькій ціні.
По-третє, воно вступає у певну суперечність із подальшим розвитком законодавства та урядової нормативної політики, які, навпаки, орієнтуються на поетапну модель коригування ціни залежно від ринкових коливань.
У підсумку виникає ситуація, коли замість реконструкції законодавчого задуму формується судова модель регулювання, яка не випливає безпосередньо ні з тексту норми, ні з історії її розвитку. Саме тому питання правових наслідків застосування такого підходу — особливо у контексті договорів, укладених відповідно до Особливостей, — потребує подальшого наукового та практичного осмислення.
Висновок
Попри формальну врегульованість механізму зміни ціни в публічних закупівлях, його практичне застосування залишається ускладненим через нестабільність нормативного регулювання та суперечливу судову практику. Вирішальне значення для учасників ринку мають правові позиції Верховного Суду, які фактично визначають межі допустимого правозастосування.
Фактично на практиці залишилося два механізми перегляду ціни в договорах публічних закупівель: коливання ціни (10 %) та формульне ціноутворення (підпункт 7 пункту 19 Особливостей).
Водночас під впливом судової практики застосування механізму 10 % стало юридично вкрай ризикованим. Це призвело до фактичного «юридичного блекауту» відповідної норми — замовники та постачальники масово відмовляються від її використання.
Натомість спостерігається чітка тенденція: держава та регуляторна практика де-факто стимулюють перехід до формульного ціноутворення. Саме формульне ціноутворення поступово стає основним і найбільш безпечним інструментом перегляду ціни, що відповідає природі волатильних ринків та дозволяє враховувати об’єктивні ринкові показники. Водночас формується новий ризик — оскарження органами прокуратури навіть формульних змін до договорів, що створює додатковий тиск на ринок та загрозу дестабілізації договірних відносин.
Підсумовуючи викладене:
- Механізм коливання ціни (10 %) фактично втратив свою прикладну цінність, і його застосування пов’язане з надмірними юридичними ризиками.
- Формульне ціноутворення є доцільним механізмом, який наразі варто використовувати всім суб’єктам публічних закупівель.
- У разі оскарження з боку прокуратури навіть формульних змін до договорів доцільно:
- використовувати напрацьовану правову позицію;
- подавати скарги на дії відповідних органів прокуратури (ось проєкт такої скарги на прикладі застосування формульного ціноутворення у зв’язку зі зміною середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед»);
- об’єднувати зусилля ринку для формування сталої практики захисту.
Замовникам і постачальникам варто діяти консолідовано та не залишатися сам на сам із тиском. Зокрема, рекомендуємо звертатися за фаховою підтримкою до редакції «Радника у сфері публічних закупівель» та ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» (телефон гарячої лінії (075) 895-07-42), яке є членом ГС «Енергетичний Союз» та Energy Club і має практичний досвід захисту інтересів учасників ринку та протидії надмірному регуляторному тиску з боку органів прокуратури.
За потреби користуйтесь прикладом додаткової угоди за підпунктом 7 пункту 19 Особливостей. На порталі окремо функціонує е-книга «Збільшення ціни до 10 % у закупівлях за Законом та Постановою № 1178».
google 