Відповідно до тлумачення зі «Словника української мови» реституція — це повернення кожною зі сторін усього, що вона одержала за договором, який згодом визнано недійсним.
За загальним правилом недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки залежать від підстав недійсності та суті правочину. Як правило, сторони мають бути повернені до попереднього стану (двостороння реституція), а на додачу винна сторона має відшкодувати усю заподіяну матеріальну та моральну шкоду (частини 1 і 2 статті 216 ЦКУ).
Однак, як ми зазначили в статті «Виконаний договір визнано недійсним: що робити», нерідко трапляються відмінності. Наприклад, правочини, у яких двостороння реституція неможлива, просто припиняються на майбутнє, а в разі удаваності правочину підлягають застосуванню правила правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦКУ), а в разі нікчемності договору через порушення публічного порядку кожна сторона, що діяла з умислом заподіяти шкоду інтересам держави чи суспільства, його моральним засадам, повинна віддати все одержане за правочином в дохід держави (стаття 228 ЦКУ).
...
google