Кошти — лише засіб, наявність якого сприяє задоволенню в наявних потребах у закупівлі кожного замовника. Однак існує велика різниця між джерелами їх фінансування, значення яких і досі викликає серед закупівельної спільноти сумніви та протиріччя. Існує поширена думка, що закупівлі за рахунок власних коштів не підпадатимуть під дію Закону України «Про публічні закупівлі» (далі — Закон). Зацікавленість підсилюється вагомими розмірами штрафів за укладення договорів про оплату товарів, робіт і послуг без проведення визначеної процедури закупівлі, у тому числі й на керівника замовника. Тож, якщо ви досі вагаєтеся, чи існує залежність між джерелом фінансування та проведенням закупівлі, ця стаття саме для вас.
Статтею 4 Закону, якою встановлено порядок планування закупівель та інші передумови їх здійснення, передбачено, що планування закупівель здійснюють на підставі наявної потреби в закупівлі товарів, робіт і послуг, які включають до річного плану закупівель.
Отже, загалом замовник, плануючи власні видатки ще задовго до безпосереднього здійснення закупівель (чи то за бюджетні кошти, чи то за кошти підприємства від господарської діяльності), орієнтується у власних наявних потребах щодо придбання товарів, робіт або послуг і може планувати їх, відображаючи в річному плані закупівель.
Варто зазначити, що частиною 2 статті 4 Закону, тобто у вимогах до інформації, яку має містити річний план, не передбачено джерела фінансування. Крім того, не передбачено обов’язковість інформування про джерело фінансування закупівлі в оголошенні про проведення відкритих торгів як основної процедури закупівлі (стаття 21 Закону).
Однак в електронній системі закупівель до переліку обов’язкових для заповнення полів віднесено «Джерело фінансування», з якого планується фінансування закупівлі (державний бюджет України, місцевий бюджет тощо).
Якщо із закупівлями за рахунок державного або місцевого бюджетів усе зрозуміло і вплив джерела фінансування є вельми вагомим, то чи підпадають під дію Закону закупівлі за рахунок власного бюджету (кошти, отримані від господарської діяльності підприємства). Крім того, на практиці мають місце випадки, коли закупівля проводиться за рахунок декількох джерел фінансування, наприклад, за рахунок коштів місцевого та власного бюджетів тощо. Тож про види джерел фінансування та їх вплив на (не)обов’язковість проведення закупівлі дізнаємося з позиції Мінекономіки.
Розглянемо запит за № 789/2021, що надійшов на офіційний сайт Уповноваженого органу від Дитячого закладу оздоровлення «Х», такого змісту: «Влітку заплановано оздоровлення дітей в закладі. Є бюджетне фінансування, а є путівки, які оплачуються коштами фізичних осіб. Чи застосовується Закон України “Про публічні закупівлі” до коштів фізичних осіб? І чи сумується загальна сума на рік?».
Зі змісту підготовленої відповіді випливає таке: «Згідно з пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону публічна закупівля (далі — закупівля) — придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом. Сфера застосування Закону визначена статтею 3 Закону.
Поряд з цим перелік випадків, на які не поширюється дія Закону для замовників, визначений у частині 5 статті 3 Закону, а для замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, додатково визначений частиною 6 статті 3 Закону. Цей перелік випадків є вичерпним.
Отже, замовник у розумінні Закону здійснює закупівлю відповідно до вимог Закону, в один із способів, керуючись відповідними вартісними межами, визначеними Законом, у разі якщо:
- замовником передбачено придбання товарів, робіт і послуг.
- товари / роботи / послуги, які є предметом закупівлі, не містяться у переліку випадків, на які не поширюється дія Закону.
Таким чином, залежно від предмета закупівлі товарів, робіт або послуг, визначених у порядку, встановленому Уповноваженим органом, замовник здійснює таке придбання шляхом застосування процедур, визначених статтею 13 Закону, керуючись вартісними межами, встановленими у статті 3 Закону, незалежно від джерела фінансування такої закупівлі, оскільки Закон не містить розмежування вартісних показників залежно від походження коштів (бюджетні або власні кошти)».
Коментар редакції
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону замовниками закупівлі товарів, робіт і послуг є суб’єкти, визначені статтею 2 Закону, зокрема, це: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та їх об’єднання, що забезпечують потреби держави або територіальної громади за наявності встановлених Законом певних ознак.
Водночас визначення приналежності до замовників у розумінні Закону здійснюється юридичними особами та / або суб’єктами господарювання самостійно на підставі інформації, статутних документів та з урахуванням наведених у Законі ознак.
Важливо! Закон не містить розмежування вартісних показників залежно від походження коштів (бюджетні або власні кошти). Юридичні особи та / або суб’єкти господарювання, які є замовниками у сфері закупівель, у разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг керуються вартісними межами предмета закупівлі, визначеними в статті 3 Закону, незалежно від джерела фінансування такої закупівлі.
Оскільки річний план закупівлі є своєрідним «повідомленням» ринку про те, що буде проводитися закупівля, то саме на етапі формування річного плану бажано повідомити ринок про те, з яких джерел замовник буде оплачувати придбання товару / роботи / послуги.
Традиційно про відповідальність
Закликаємо замовників не порушувати публічне законодавство в частині укладення договорів, які передбачають оплату товарів, робіт і послуг без проведення визначеної процедури закупівлі / спрощеної закупівлі, мотивуючи тим, що джерелом фінансування є повністю або частково власні кошти замовника, оскільки штраф накладається на керівника і його розмір вельми вагомий.
Так, за укладення договорів, які передбачають оплату товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур закупівель, визначених Законом, районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди накладають штраф протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Штраф керівникові замовника при такому порушенні — від 34 000 до 170 000 гривень. Зазначене фіксується в частині 6 статті 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
google 