Електронні державні закупівлі: пошук українського шляху

Олександр Шатковський
3707
22 Липня 2015
Електронні державні закупівлі: пошук українського шляху
3707
22 Липня 2015

Одним з найбільш перспективних напрямків електронної комерції є так звані електронні закупівлі, що набувають усе більшого поширення на ринках державних закупівель розвинутих країн, зокрема спільного ринку Європейського Союзу.

Фактично електронна закупівля — це не просто новітній спосіб закупівлі, а проходження та управління в електронному середовищі всіх етапів закупівельного циклу, включаючи маркетингові дослідження, визначення кола економічних агентів (потенційних постачальників), процедури придбання, розміщення замовлень, здійснення поставок і оплат за них, бюджетування і планування закупівель (формування бюджету закупівель та його реалізація).

У зв’язку із цим загальновизнаним у світі є таке визначення електронних державних закупівель: «Використання електронних засобів на кожному етапі закупівельного процесу — від визначення вимог, подання пропозицій до здійснення платежів та потенційного управління контрактами. Фактично це передбачає використання Інтернету й інтерактивних веб-додатків». 

Доволі часто помилково вважають, що електронні державні закупівлі є окремим видом процедур закупівлі або що вони є абсолютною новизною в закупівельному процесі, ще гіршим є ототожнення електронних закупівель з електронним аукціоном.

У цьому контексті слід зазначити, що використання електронного аукціону як відокремленої процедури закупівель підходить тільки для обмеженого кола закупівель, які потребують визначення докладних специфікацій, що однаково зрозумілі й замовникові, і учасникам аукціону. Ще одна проблема пов’язана з тим, що незалежні електронні аукціони розглядають як нібито єдиний ефективний засіб боротьби з корупцією у сфері закупівель. Практика країн ЄС та інших європейських країн (наприклад, Македонії, Албанії) свідчить, що це не так, оскільки існує багато випадків змови між суб’єктами господарювання з метою маніпулювання остаточною ціною та визначення переможця аукціону. Наприклад, широке застосування електронних аукціонів як окремої процедури в Росії не призвело до досягнення відчутних результатів у боротьбі з корупцією, а в Македонії відчутне номінальне зниження цін торгів на початку запровадження обов’язкових е-аукціонів нівелювалося суттєвим подальшим підвищенням фактичної вартості укладених договорів унаслідок внесення змін до них для підвищення ціни договору. 

Підсумовуючи сказане, варто зазначити, що такі електронні аукціони (як окремі процедури) доцільно використовувати як короткострокове рішення для зниження цін і підвищення прозорості закупівель, однак у довгостроковій перспективі вони не зможуть вирішити основні проблеми, які існують у сфері державних закупівель в Україні.

Тобто для розуміння змісту поняття «електронні закупівлі» ключовим моментом є саме електронізація процесу закупівлі, що порівняно з класичним «паперовим» процесом дає змогу досягти таких переваг:

  • нижчі операційні витрати замовників і постачальників та, внаслідок цього, нижчі ціни закупівель;
  • прискорення процесу закупівлі та економія часу;
  • ширший загал постачальників;
  • простіше управління закупівельним процесом через автоматизацію необхідних рутинних дій;
  • чіткість та вища прозорість через розширений доступ до закупівельної інформації, її належна фіксація і збереження без підроблень для кращого відстеження;
  • сприйняття державного сектора як грамотного сучасного і надійного партнера.

Вказані переваги мають більшу вагу порівняно з потенційними ризиками електронних закупівель, до яких можна віднести:

  • підвищений ризик оскаржень і конфліктних ситуацій унаслідок появи певної залежності державних замовників і постачальників від провайдера (-ів), що забезпечує (-ють) процес е-закупівель (сервіси е-оприлюднення, е-подання, е-оцінки тощо);
  • додаткові (переважно на етапі впровадження) витрати часу і фінансів (інсталяція обладнання і програмного забезпечення, навчання персоналу, адміністрування електронних систем, їх постійне поновлення та підтримка);
  • фокусування виключно на ціні та недостатня увага до інших важливих факторів ефективної закупівлі;
  • «розслаблений» підхід до класичного процесу закупівлі (сумнівна та хибна концепція «все електронно-автоматично — значить, усе добре і об’єктивно»).

Тому для досягнення позитивного балансу, за яким обсяг переваг дійсно перевищуватиме обсяг ризиків, при впровадженні е-закупівель слід дуже ретельно і послідовно опрацьовувати всі переваги та ризики.

Європейський досвід електронних закупівель

Досвід Європейського Економічного Співтовариства дає змогу виділити кілька форм електронних закупівель, які закріплені певною мірою на законодавчому рівні ЄС, окремих країн-членів ЄЕС та/або практикуються на добровільних засадах несистематично, а саме:

  1. електронні системи інформування ринку про торги. Наприклад, на рівні ЄС є єдина база інформування про торги TED (щоденні тендерні оголошення — www.ted.europa.eu), яку умовно можна назвати пасивним сервісом, оскільки потенційні постачальники самостійно шукають інформацію про тендери. Та в країнах ЄС є й активніші інформаційні системи (переважно національні), які пропонують послуги контекстного пошуку та розсилання саме потрібної інформації відповідним постачальникам (регіон, відповідна продукція тощо). Наприклад, у Швеції такий розвинутий сервіс пропонує компанія ОПІК (http://www.opic.com/eng/);
  2. електронні каталоги — електронна база даних про товари і послуги, які пропонують до продажу, з докладною інформацією про ці товари і послуги, ціни на них тощо. Такі каталоги можуть надавати через електронний ринковий майданчик, розсилання електронною поштою, на жорстких носіях або як рубрику інтернет-сторінок постачальників. Такий підвид е-закупівель характерний для поширеної в ЄС практики централізованих закупівель із застосуванням рамкових угод. Ефективне запровадження рамкових угод дає можливість замовникам заощадити час та скоротити транзакційні витрати, а також досягти істотного заощадження коштів державного бюджету;
  3. електронні аукціони — формат закупівлі, за яким у вказаний період можуть пропонувати ціни на оголошену продукцію, які можуть змінювати заявлені учасники з метою «завоювання» контракту.
    Згідно з директивами ЄС про державні закупівлі, електронний аукціон можуть застосовувати при проведенні відкритих, обмежених торгів і переговорної процедури або для укладення контрактів у межах  рамкової угоди. Розміщення контрактів за цими процедурами може здійснюватися через електронний аукціон за рішенням замовника. Електронний аукціон базується або тільки на цінах (контракт надають пропозиції з найнижчою ціною), або на цінах та інших кількісно-вимірюваних параметрах. Замовники повинні заздалегідь опублікувати відповідну інформацію про застосування електронного аукціону в оголошенні про торги, критерії оцінювання, формулу автоматичної оцінки, технічні параметри системи, електронні засоби, які застосовуватимуть тощо. Учасники торгів протягом аукціону надають «покращені» пропозиції, електронна система інформує всіх про рівень цін, вказує кількість учасників, які вже надали пропозиції, однак не зазначає назви учасників;
  4. динамічні закупівельні системи — форми відкритих електронних аукціонів: нових учасників допускають до подання пропозицій у будь-який момент дії системи, вони можуть змінювати (покращувати) свої пропозиції.

На рівні законодавства Європейського Союзу закріплено всі зазначені форми електронних закупівель. Наразі чинними є дві директиви ЄС щодо процедури державних закупівель:

  • Директива 2004/17/ЄC про координацію процедур закупівель у сфері послуг з водо-, енергопостачання, транспортні та поштові послуги;
  • Директива 2004/18/ЄC про координацію процедур розміщення контрактів на закупівлю товарів, робіт і послуг.

Проте навесні 2016 року набувають чинності нові директиви 2014/24/ЄС (нова Директива про здійснення державних закупівель у державному секторі), 2014/25/ЄС (нова Директива щодо закупівель у сфері комунального господарства), а також у контексті е-закупівель варто відзначити абсолютно нову Директиву 2014/55/ЄС від 16 квітня 2014 року (Директива про електронне інвойсування в державних закупівлях), яка набуває чинності восени 2018 року.

Якраз у вказаних директивах відображено можливість та особливості здійснення електронних закупівель, переважно це врегульовано в Директиві № 2014/25/ЄС. Ознайомитися з українським перекладом цих директив та порівняльним аналізом їхніх положень із законодавством України можна на веб-сайті Проекту ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС» (www.eupublicprocurement.org.ua).

Українські реалї впровадження електронних закупівель

Повертаючись до України, варто зазначити, що попри потужний інформаційний фон із цього приводу протягом останніх років в Україні досі не було розроблено відповідної комплексної стратегії для узгодження діяльності в цьому напрямку, натомість спроби рухів навколо е-закупівель відрізнялися несистемністю та хаотичністю.

У квітні 2014 року в результаті перегляду Закону України «Про здійснення державних закупівель» та його прийняття в новій редакції підхід до запровадження обов’язкових аукціонів на декількох платформах було скасовано. Натомість у новій редакції Закону України «Про здійснення державних закупівель» (далі — Закон) був визначений перелік основних правил, що ґрунтуються на концепції, визнаній директивами ЄС про державні закупівлі, згідно з якою електронні закупівлі потрібно розглядати як засіб для здійснення державних закупівель із використанням сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій. Крім цього, електронний аукціон передбачений для застосування як інструмент вибору постачальників серед учасників рамкової угоди.

Разом із цим два передбачених Законом підзаконних акти уряду (вимоги до електронних засобів і комунікацій для проведення закупівель в електронному режимі та особливості застосування е-аукціонів для рамкових угод) ще не затверджено.

Незважаючи на відсутність вказаних актів та відповідно можливості спробувати застосовувати наявні можливості для е-закупівель, наприкінці 2014 року були підготовлено декілька проектів законів (декілька депутатських та урядовий законопроект № 1551) про внесення змін до Закону, які мали розширити нормативно-правову базу у сфері електронних закупівель. Зокрема, урядовий законопроект № 1551 передбачав запровадження обов’язкових електронних аукціонів як процедурного способу для певного переліку продукції і певного переліку замовників, які (переліки) мав би затвердити уряд. Уряд також мав би затвердити докладний процедурний регламент проведення електронного аукціону. Проте, з огляду на численні критичні зауваження щодо неоднозначності змісту запропонованих ініціатив (як з погляду відповідності стандартам ЄС, так і з погляду правових неузгодженостей в самому законопроекті, про що зауважували експертне і юридичне управління Апарату Верховної Ради України) та щодо неадекватно швидкого просування без належного громадського обговорення, уряд відкликав даний законопроект для доопрацювання питання законодавчого врегулювання електронних закупівель.

Недостатня правова визначеність щодо е-закупівель (результат як незатвердження двох вказаних рішень уряду, так і нерозширення базових вимог до е-закупівель у частині 2 статті 12 Закону) не стала перепоною для започаткування і розвитку ініціатив щодо електронних закупівель.

Що ж таке « ProZorro»?

Мабуть, найбільш стрімкою та відомою ініціативою на сьогодні є автономна система електронних торгів «ProZorro» (www.prozorro.org), яка може застосовуватися для закупівель, вартість яких не перевищує встановлених порогових значень закупівлі для товарів та послуг (до 100 000 грн для державних замовників за Законом України «Про здійснення державних закупівель» та до 1 000 000 грн для замовників-підприємств за Законом України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності») — так званих допорогових закупівель. Цю систему, ініційовану і розроблену волонтерами та бізнес-структурами у сфері інформаційних технологій за активної участі грузинських експертів (що є характерним нинішнім трендом), використовують у межах пілотного проекту кілька замовників, у тому числі Державне управління справами (ДУС), НАК «Енергоатом», Міністерство оборони, Київська міська державна адміністрація, Львівська міська рада тощо.

Розробники модуля електронних аукціонів та організація «Трансперенсі Інтернешнл Україна» підписали меморандум з метою гарантування передачі останній (на безоплатній основі) програмного модуля, використаного в пілотному проекті, а в подальшому — у разі підтвердження ефективності, продуктивності та життєздатності цієї системи — заплановано передати систему українському урядові, що, очевидно, потребуватиме певних правових кроків. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 р. № 501-р «Про реалізацію пілотного проекту щодо впровадження процедури електронних закупівель товарів» (у якому хоча номінально й не названо саме систему «ProZorro», проте за відсутності наразі іншої відомої системи з характеристиками, визначеними в розпорядженні, саме її мають на увазі) замовники самостійно приймають рішення щодо участі в пілотному проекті. Разом із цим навесні цього року на одному із засідань Національної ради реформ було прийнято рішення про необхідність підключення всіх міністерств та інших центральних органів виконавчої влади до системи «ProZorro» для здійснення зазначених вище допорогових закупівель.

Система «ProZorro» загалом складається з єдиної бази даних, яка використовує відкритий код NOSQL, та єдиної централізованої системи електронних аукціонів, доступ до якої здійснюється через шість окремих комерційних майданчиків, які отримують дохід від зборів, які сплачують суб’єкти господарювання — учасники аукціонів.

Доволі цікавим досвідом є застосування системи «ProZorro»  Міністерством оборони для закупівель за переговорною процедурою. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 39 Закону на період проведення Антитерористичної операції (АТО) Міністерство оборони (як й інші силові відомства) мають право застосовувати переговорну процедуру для закупівель товарів (послуг, робіт), необхідних для АТО. Нова закупівельна команда Міноборони, сформована з волонтерів, допомога яких армії заслуговує на окрему подяку, справедливо зробила акцент на конкурентному аспекті переговорної процедури, що дає можливість проводити переговори з кількома учасниками. У даному випадку саме через систему «ProZorro», проводячи електронний аукціон як попередній відбір учасників переговорів та, по суті, маркетинговий аналіз, закупівельники Міноборони визначають для участі в переговорах конкурентне коло постачальників речового майна та інших легко ідентифікованих товарів зі стандартними специфікаціями та визначають практично очікувану ціну договору. Натомість подальше проведення переговорної процедури формалізує вибір учасника-переможця та визначену за результатами е-аукціону ціну. Такий перспективний підхід підтримано розпорядженням уряду від 31.03.2015 №416-р «Про проведення експерименту із застосування електронних засобів під час здійснення переговорної процедури закупівлі».

У контексті розвитку ініціатив запровадження е-закупівель також варто зазначити про діяльність ДП «Зовнішторгвидав України», яке Мінекономрозвитку уповноважило адмініструвати офіційний веб-портал державних закупівель (www.tender.me.gov.ua). Цей веб-портал забезпечує автоматизацію перших двох етапів електронних закупівель — електронного оприлюднення та електронного доступу до інформації. Разом із цим ДП «Зовнішторгвидав України» розробило інформаційну систему автоматизації (електронізації, передусім у частині електронних комунікацій, оцінювання, підготовки процедурних і звітних документів) процедур державних закупівель, що також містить опційний модуль електронного аукціону. Наразі розпочалися і тривають консультації щодо можливості взаємодії системи «ProZorro» та офіційного веб-порталу та щодо можливої ролі у впровадженні електронних закупівель напрацювань ДП «Зовнішторгвидав України» стосовно електронізації закупівельного процесу.

Труднощі впровадження електронних закупівель

На думку експертів Проекту ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС», зокрема співавтора цієї статті пана Грема Файвеша, який у березні 2015 року проводив в Україні аналітичну оцінку ситуації щодо електронних закупівель, міркування щодо розробки і реалізації основної стратегії можуть бути такими: успішне функціонування електронних закупівель можливе лише за умови готовності замовників і підприємницького сектора в Україні до запровадження нових технологій. Тобто замовники та суб’єкти господарювання на всій території України повинні вміти користуватися відповідними новими технічними засобами. Це, зокрема, означає, що більшість малих та середніх підприємств і замовників місцевого значення в Україні повинні мати певне комп’ютерне обладнання зі широкосмуговим доступом до мережі Інтернет. Раптовий перехід до (тією чи іншою мірою) обов’язковості електронних процедур закупівель до того часу, коли такі підприємства і замовники досягнуть достатнього рівня вмінь і технічних потужностей, найвірогідніше, призведе до негативного ефекту та може позбавити їх можливості брати участь у закупівельному процесі.

Таким чином, необхідно проаналізувати готовність за такими показниками:

  1. Технічна база — наявність технічних можливостей для розуміння, розробки, надання та використання технологічних аспектів упровадження е-закупівель. У цьому контексті оцінюються наявні навички, ресурси, технічна інфраструктура та програмне забезпечення, яке застосовували в минулому.
  2. Правова база — уся правова основа (від законів та нормативно-правових актів і до договорів та ліцензій на впровадження е-закупівель).
  3. Організаційна база — поточний рівень готовності наглядових органів у сфері державних закупівель та замовників забезпечувати функціонування системи е-закупівель. У цьому контексті оцінюють такі аспекти, як стандартні процедури, управління змінами, навчання, ділова культура та попередній досвід у сфері надання державних електронних послуг.
  4. Ринкова база — готовність суб’єктів господарювання (у тому числі малого і середнього бізнесу) в Україні забезпечити ресурси та потужності, необхідні для повноцінного використання е-закупівель. У цьому контексті оцінюють їхню технічну, правову та організаційну готовність до повноцінного використання системи, а також їхні вимоги та побажання.

Додаткове ускладнення — недостатній професійний рівень на всіх рівнях системи державних закупівель. Тож існує необхідність розвитку інституційного потенціалу як державних, у тому числі судових та контрольних, органів та замовників, так і постачальників, тобто суб’єктів господарювання. Сьогодні організацію і проведення закупівельної діяльності в Україні здійснюють комітети з конкурсних торгів, до складу яких входять щонайменше п’ять вибраних співробітників замовника і в деяких випадках — залучені радники. Членам комітетів з конкурсних торгів часто бракує необхідних знань і кваліфікаційних навичок у сфері закупівель, а також мотивації для забезпечення максимально ефективного використання коштів. При цьому вони постійно стикаються з додатковими ускладненнями внаслідок постійної зміни законодавства.

Іншою ключовою проблемою у сфері державних закупівель в Україні є корупція. Багато спеціалістів розглядають упровадження системи електронних закупівель як єдиний шлях подолання цієї проблеми. Проте це хибна думка, що лише саме впровадження системи електронних закупівель автоматично зробить процес державних закупівель в Україні прозорішим і зменшить можливості для корупції. Це лише частина рішення комплексної проблеми корупції. Упровадження системи електронних закупівель в Україні повинно відбуватися одночасно з реалізацією комплексної програми інституційного розвитку, спрямованої на забезпечення системи державних закупівель кваліфікованими та належно оплачуваними людськими ресурсами. Існує необхідність упровадження професії «фахівець з державних закупівель» в Україні, з метою навчання дипломованих спеціалістів в цій галузі. Наявність постійних навчальних програм у сфері державних закупівель для замовників — ще одна ключова складова підвищення ефективності та продуктивності системи державних закупівель в Україні. Наочним прикладом досягнення успіху в цьому напрямку є Чилі, де функції фахівця з державних закупівель було повністю переглянуто впродовж 3–4 років і де на сьогодні близько 50 % претендентів на посаду такого фахівця мають відповідну освітню кваліфікацію. Нарешті, у контексті антикорупційних зусиль у сфері держзакупівель варто наголосити, що в Україні громадські організації мають право безкоштовного і повного доступу до інформації про здійснення державних закупівель, а також можуть здійснювати моніторинг діяльності у сфері державних закупівель, проте не завжди представники громадськості мають належні знання для такої діяльності. Тому необхідно розвивати потенціал зацікавлених третіх осіб, зокрема шляхом активізації залучення громадськості до розробки законодавства, поширення провідної міжнародної практики, антикорупційних заходів та здійснення ефективного моніторингу державних закупівель.

Запровадження електронних закупівель не може бути відірваним від інших систем державного управління та повинно передбачати можливість налагодження взаємодії із системою управління державними фінансами з метою узгодження діяльності у сфері державних закупівель з бюджетною системою.

Електронні державні закупівлі в Україні — це свого роду неорана нива, що дає змогу впровадити найпростішу форму електронних закупівель у державному секторі без жодних обмежень, пов’язаних з необхідністю гармонізації з наявними системами або середовищами, які лише формуються.

Натомість упровадження кількох платформ в описаному вище середовищі електронних державних закупівель має високі ризики значних додаткових витрат, а саме:

  • у разі впровадження кількох систем/платформ для підтримки загальних процедур електронних державних закупівель в Україні необхідно створити орган нагляду за закупівлями, який здійснюватиме акредитацію платформ, щоб забезпечити їхню відповідність вимогам законодавства та процедурами у сфері держаних закупівель;
  • кожна з таких акредитованих платформ/систем повинна мати додаткові засоби забезпечення сумісності для підтримки зв’язку із центральною базою даних, щоб забезпечити дотримання вимог до консолідованої управлінської звітності. Це також створює значну проблему, пов’язану з майбутньою сумісністю з іншими урядовими системами, передбаченими планом впровадження електронного урядування в Україні;
  • необхідно створити окрему базу даних централізованої консолідованої управлінської звітності;
  • кожен державний замовник повинен буде вибрати платформу/систему електронних державних закупівель, що покладає додаткову відповідальність на державні органи, які не мають досвіду відбору програмних рішень, особливо рішень для впровадження електронних державних закупівель;
  • замовники та суб’єкти господарювання повинні будуть навчитися використовувати кілька платформ для виконання тих самих процедур, наприклад, для підготовки та подання пропозиції в онлайновому режимі, управління рамковими угодами тощо;
  • можуть бути складнощі зі збиранням даних і звітуванням; імовірним є виникнення питання щодо забезпечення сумісності між різними платформами електронних закупівель та між центральною базою даних управлінської звітності для зберігання інформації про закупівлі.

Не слід також ігнорувати питання автентифікації/підтвердження при переданні даних в електронних закупівлях. Зокрема, використання цифрових підписів або сертифікатів під час здійснення електронних державних закупівель в країнах ЄС не є обов’язковою вимогою. Натомість замість використання обов’язкових цифрових підписів або сертифікатів найкращі міжнародні практики рекомендують:

  • використання протоколу HTTPS для входу на веб-портал електронних закупівель;
  • використання багатофакторної автентифікації;
  • вибір схваленого пакетного рішення для впровадження електронних закупівель з використанням методів безпечного шифрування під час зберігання конкурсних пропозицій.

Описане вище рішення дає змогу заощадити та легко впроваджуване, забезпечує будь-якому зареєстрованому в системі суб’єкту господарювання (постачальникові) можливість отримання доступу та подання конкурсних пропозицій без додаткових витрат часу та коштів на отримання цифрового підпису/сертифіката, що також дуже важливо для учасників з інших країн.

Загалом, з огляду на зазначені вище міркування та наявний міжнародний досвід, можна виділити чотири способи розробки та впровадження системи електронних державних закупівель як прикладу спеціальної функціональної ІТ-системи:

  1. Миттєва заміна (підхід «великого вибуху»). Нова система відразу замінює стару систему. Наприклад, нова система встановлюється протягом вихідних/святкових днів і розпочинає свою роботу о 9 годині ранку в понеділок, а всі наявні системи припиняють роботу та стають недоступними. Перевага цього підходу полягає в тому, що він змушує всіх відразу вирішувати всі проблеми (хоча цю перевагу легко можуть інтерпретувати і як недолік). Недоліком є відсутність можливості навчання та поступового ознайомлення, що може становити значний ризик для впровадження системи в цілому.
  2. Паралельне функціонування. Наявна та нова системи повинні працювати паралельно протягом погодженого обмеженого періоду. Перевагою цього підходу є поступовий характер заміни, що істотно знижує ризик. Основна проблема полягає в тому, що користувачів складно відучити користуватися звичною старою системою.
  3. Поетапний підхід. Нову систему впроваджують поступово, функція за функцією. Наприклад, слідом за модулем підготовки документації та/або пропозицій можна запровадити модуль конкурсних торгів (оцінки пропозицій) тощо. Також користувачі зможуть поступово просуватися в навчанні, а зацікавлені особи — відразу побачити результат після успішного завершення кожного етапу. Інші способи розподілу на етапи передбачають поступове навчання користувачів, завдяки чому саме вони, а не розробники систем, зможуть переконати своїх колег у доцільності використання нової системи. Це особливо корисно, якщо користувачі спочатку не підтримують запропоновану зміну (хоча б тому, що це щось кардинально нове). Крім того, нову систему можна запроваджувати за географічними регіонами (пілотні місто/район/область).
  4. Пілотне дослідження. Цей спосіб передбачає впровадження в межах одного підрозділу організації частково готової версії системи з метою ознайомлення. Основна мета — виявити труднощі, які виникнуть під час повного встановлення системи. Повноцінне встановлення розпочинається тільки після засвоєння відповідних уроків і внесення змін. Перевагою цього підходу є те, що він заохочує до навчання. Однак характер системи не завжди дає можливість провести пілотне дослідження. Варто зазначити, що пілотне дослідження відрізняється від поетапного підходу. Пілотне дослідження — це встановлення ознайомлювальної версії програмного забезпечення з обмеженими можливостями, у той час як поетапний підхід передбачає фактичне покомпонентне встановлення нової системи.

У цьому контексті слід зазначити, що нова закупівельна Директива 2014/24/ЄС підтримує поетапний підхід. У той же час, зважаючи на розвиток ситуації в Україні, зокрема наявні ініціативи і заявлену високу готовність уряду, та усвідомлюючи складність, характер і масштаб проекту впровадження е-закупівель в Україні, експерти Проекту ЄС рекомендують поєднання поетапного підходу та пілотного дослідження з метою істотного зниження ризиків.

Виходячи із цього, рекомендоване бачення стратегії розвитку електронних державних закупівель в Україні передбачає повне впровадження системи електронних закупівель в Україні у чотири етапи. Кожному наступному етапові передуватиме широке ознайомлення більшості замовників зі здобутками попереднього етапу з метою поступового нарощування потенціалу державного та приватного секторів. Отже, запропоновано такі етапи:

1-й етап: підготовка і торги:

  • електронна реєстрація (у тому числі електронна комунікація із системою реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та системою обліку платників податків України);
  • оприлюднення планів закупівель;
  • електронне оприлюднення замовниками інформації про закупівлі;
  • електронний доступ до інформації про закупівлі;
  • електронне подання пропозицій конкурсних торгів;
  • електронне оцінювання пропозицій конкурсних торгів;
  • електронне присудження контракту (вибір переможця).

2-й етап: електронні аукціони (у т. ч. динамічні закупівельні системи) та електронні каталоги.

3-й етап: електронне управління контрактами та процедура електронного оскарження в АМКУ.

4-й етап: електронне замовлення поставки, електронне інвойсування, електронні платежі.

Після закінчення четвертого етапу як завершальний крок доцільно передбачати повну електронну інтеграцію системи електронних державних закупівель із системами бюджетного та фінансового управління Міністерства фінансів та системою платежів, якою наразі управляє Державна казначейська служба України.

Та яке б рішення не прийняв уряд щодо шляху впровадження е-закупівель, планування такого впровадження — це складне завдання, яке потребує комплексного системного підходу, що необхідно для уникнення помилок або навіть зриву успішної реалізації такого амбітного проекту. У зв’язку із цим при розробленні реалістичного плану впровадження електронних закупівель його автори звертатимуть увагу не так на політичні популярні лозунги (наприклад, вічна боротьба з корупцією), як на вказані вище практичні аспекти.   

Журнали

Публікації, що вийшли друком у паперовій версії журналу «Радник в сфері державних закупівель» (з посиланням на номер журналу)

Повне або часткове копіювання публікацій порталу ЗАБОРОНЕНО