Корупція та державні закупівлі: міжнародні правові інструменти

Анастасія Каліна
2237
20 Листопада 2015
Корупція та державні закупівлі: міжнародні правові інструменти
2237
20 Листопада 2015

За останні три роки загальна сума витрат на державні закупівлі в Україні склала майже 1,1 млрд грн, що становить від 15 % до 32 % від ВВП. Хоча законодавство, що регулює сферу державних закупівель, невпинно розвивається, та є побоювання, підкріплені фактами або засновані на припущеннях чи домислах, щодо рівня корупції в системі державних закупівель. Паралельно з важливими реформами, які покликані адаптувати українську систему державних закупівель до стандартів ЄС[1], борці з корупцією докладають зусиль для подолання наявних та потенційних ризиків її проявів у сфері державних закупівель (включаючи просування електронних закупівель та посилення моніторингу з боку активістів громадянського суспільства та НУО).

Незалежно від того, наскільки унікальною чи особливою є ситуація в Україні, цілком зрозуміло, що проблеми з корупцією виникають у кожній національній системі державних закупівель. Тому в даній статті описано деякі міжнародні інструменти, які можуть допомогти втілити антикорупційні ініціативи у сфері державних закупівель та підвищити прозорість процедур.

Далі представлено ключові міжнародні інструменти, які, говорячи сучасною мовою, можна було б відмітити хештегами «корупція» та «держзакупівлі». Також після розгляду такого документа наведено позицію України щодо нього (Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися його положень або ж цей документ є рекомендаційним). Зокрема, головну увагу зосереджено на таких із них:

  • директиви Європейського Союзу щодо державних закупівель (директиви ЄС);
  • Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції (Конвенція ООН проти корупції);
  • Типовий закон Комісії Організації Об’єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) про державні закупівлі;
  • Угода Світової організації торгівлі про державні закупівлі (Угода СОТ про державні закупівлі);
  • антикорупційні інструменти Ради Європи;
  • рекомендації Світового банку та міжнародних фінансових інституцій;
  • правовий інструментарій Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);
  • напрацювання Transparency International.

Спільною рисою всіх названих інструментів є їх базування на фундаментальних принципах прозорості, чесної конкуренції та об’єктивності критеріїв прийняття рішень у сфері державних закупівель. Директиви ЄС, Конвенція ООН, Типовий закон ЮНСІТРАЛ та Угода СОТ відіграють найважливішу роль у законодавчій площині. Попри те, що комплексність регуляторних правил, закладених у ці інструменти, істотно варіюється, в основі цих правил лежать єдині основоположні принципи. На додаток до цих міжнародних документів у сфері державних закупівель Світовий банк та інші міжнародні фінансові установи, які оперують значними бюджетами на міжнародні закупівлі, розробили власні настанови щодо державних закупівель. Крім того, такі організації, як ОЕСР та Transparency International, розробили спеціальні цільові інструменти для боротьби з корупцією у сфері державних закупівель.

Директиви ЄС з питань державних закупівель

ЄС, безсумнівно, має найбільш розвинену систему державних закупівель, що слугує орієнтиром для багатьох країн світу. І все ж ЄС констатує, що корупція у сфері державних закупівель поглинає близько 2 млрд євро щороку на всій території Європейського Союзу[2]. Директиви ЄС у сфері державних закупівель охоплюють фундаментальні принципи процесів закупівель та питання підвищення прозорості. Їхня основна мета полягає в подоланні бар’єрів для торгівлі, що в контексті державних закупівель вимагає усунення будь-яких обмежень доступу до участі в державних закупівлях в ЄС. Держави-члени ЄС зобов’язані застосовувати ці засадничі принципи при присудженні контрактів, зокрема щодо недискримінаційності, рівного ставлення, конкурентності та прозорості. Правовий режим, установлений директивами ЄС, також ґрунтується на численних фундаментальних принципах і прецедентному праві згідно з рішеннями Суду Європейського Союзу.Перелік основних чинних директив ЄС у сфері державних закупівель наведено в нижче.

Директиви ЄС з питань державних закупівель[3]

  • Директива 2014/24/ЄС від 26 лютого 2014 року, що заміняє Директиву 2004/18/ЄС про здійснення закупівель у державному секторі.
  • Директива 2014/25/ЄС від 26 лютого 2014 року, що заміняє Директиву 2004/17/ЄС щодо закупівель у сфері комунального господарства.
  • Директива 2014/23/ЄС від 26 лютого 2014 року про укладення договорів концесій.
  • Директива 89/665/ЄЕС від 21 грудня 1989 року про застосування процедур оскарження рішень про присудження договорів закупівлі товарів та робіт за державні кошти.
  • Директива 92/13/ЄЕС від 12 лютого 1992 року про застосування процедур оскарження рішень про присудження договорів закупівлі товарів та робіт за державні кошти щодо здійснення закупівельних процедур установами, які працюють у сферах водопостачання, енергетики, транспорту та телекомунікацій.
  • Директива 2009/81/ЄС від 13 липня 2009 року щодо закупівель у сфері оборони.
  • Директива 2014/55/ЄС від 16 квітня 2014 року про електронне інвойсування в державних закупівлях.

Важливо відзначити, що наразі в ЄС триває реформування сфери держзакупівель. У грудні 2011 року Європейська комісія запропонувала переглянути дві директиви — 2004/17/ЄС та 2004/18/ЄС, а також прийняти нову директиву щодо укладення договорів концесій. Запропоновані директиви були проголосовані Європейським парламентом 15 січня 2014 року і прийняті Радою ЄС 11 лютого 2014 року. Тож так звані «нові» директиви (2014/24/ЄС та 2014/25/ЄС) перебувають у процесі заміщення «старих» директив у сфері державних закупівель (2004/17/ЄС та 2004/18/ЄС). Держави-члени ЄС повинні транспонувати нові правила до свого національного законодавства до квітня 2016 року (крім положень щодо електронних закупівель, для яких кінцевий строк встановлено на вересень 2018 року).

Задля досягнення чесності, конкуренції та раціонального використання коштів директиви передбачають ефективний та належний процес закупівель. До нього входять відповідні заходи контролю, що покликані сприяти підвищенню конкуренції та мінімізації ризику шахрайства, корупції, надмірних витрат та неналежного розпорядження державними коштами.

Прозорість закупівель вважається одним з найефективніших інструментів боротьби з корупцією та способом забезпечити раціональне використання коштів. Така прозорість засновується на низці невід’ємних складових (наприклад, оприлюднення правил закупівель, своєчасне оприлюднення планів закупівель, оприлюднення тендерних оголошень, розкриття критеріїв оцінки в запрошенні до участі в конкурсі, публікація інформації про укладені контракти та сплачені суми, створення належних та своєчасних механізмів оскарження, а також впровадження практики повідомлення посадовими особами, що залучені до процесу державних закупівель, про наявний фінансовий інтерес чи конфлікт інтересів[4]). Названі елементи покликані забезпечити проведення чесних, неупереджених і недискримінаційних процедур. Крім того, прозорість може бути підсилена через заходи «управління» державними закупівлями, що включають моніторинг систем закупівель держав-членів ЄС та встановлення вимог для держав-членів щодо подання певних звітів про роботу їхніх систем.

Україна і директиви ЄС з питань державних закупівель

Питання державних закупівель охоплені главою 8 (статті 148–156) та пов’язаним з нею додатком ХХІ Угоди про асоціацію між Україною і ЄС (далі — Угода про асоціацію). Ці положення мають на меті подальшу розробку заходів із запровадження повноцінних систем закупівель в Україні відповідно до стандартів ЄС, визначення їхньої пріоритетності і складання плану їх виконання.

Зокрема, статтею 152 Угоди про асоціацію на Україну покладено обов’язок з розробки комплексної дорожньої карти для імплементації глави 8 Угоди про асоціацію. Ця дорожня карта повинна збігатися з часовими графіками (викладеними в додатку ХХI-А Угоди про асоціацію) та ключовими поетапними результатами, що повинні включати всі реформи стосовно адаптації законодавства та розвитку інституційного потенціалу. Дорожня карта має бути розроблена протягом шести місяців з дати набуття чинності Угодою про асоціацію[5] і затверджена відповідним комітетом, який у подальшому здійснюватиме моніторинг ефективності її імплементації.

Стосовно боротьби з корупцією в Україні: Національне антикорупційне бюро України, якебуло створено 2014 року як національне антикорупційне агентство, покликане розслідувати факти корупції в Україні та готувати подання до органів прокуратури. У квітні 2015 року Президент України Петро Порошенко призначив головою Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника. Бюро має на меті залучити 1200 працівників[6] (процес набору триває) у семи регіональних офісах. Водночас в Україні діє Національне агентство з питань запобігання корупції, яке займається попередженням фактів корупції через моніторинг стилю життя урядових посадових осіб.

За словами Олександра Данилюка, представника Президента в Кабінеті Міністрів, незважаючи на нещодавнє призначення пана Ситника, бюро повноцінно не працюватиме ще близько півроку. Причина цього полягає в дбайливому відборі сотень працівників бюро[7]. Крім того, результати діяльності антикорупційного бюро у сфері державних закупівель стануть помітні тільки з часом.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції[8]

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції[9] (далі — Конвенція) — це найбільш комплексна з усіх будь-коли чинних антикорупційних конвенцій. Її було ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН 31 жовтня 2003 року (набула чинності 14 грудня 2005 року). Ратифікована 175 країнами світу[10], вона встановлює загальні принципи, стандарти, процеси та практики для підкріплення антикорупційних зусиль на національному рівні. Конвенція також сприяє міжнародній співпраці через гармонізацію нормативно-правової бази для ефективного правозастосування і встановлення механізмів взаємодопомоги.

Вона охоплює низку тем (запобігання, криміналізація, міжнародна співпраця та повернення активів), багато з яких виходять за межі сфери державних закупівель. Проте глава ІІ Конвенції «Превентивні заходи» включає низку спеціальних положень (статті 7–10 та стаття 13), що спрямовані на включення належних практик закупівлі в ширшу антикорупційну ініціативу. Ці статті, поміж іншого, докладно розглядають питання, пов’язані з прозорістю в державному секторі (зокрема, кодекс поведінки державних посадових осіб та прозорість у державних закупівлях і державних фінансах). Країни-члени, що ратифікували Конвенцію, повинні впровадити відповідні системи і заходи, які призводять до ухвалення нового законодавства чи внесення змін до чинних законів, які б відповідали основоположним принципам їхніх правових систем. 

Для забезпечення законності процедур закупівлі та відповідності публічного поширення інформації стаття 9 Конвенції вимагає:

  • встановлення належної системи закупівель;
  • забезпечення прозорості в закупівлях;
  • застосування об’єктивних критеріїв прийняття рішень;
  • впровадження ефективної системи внутрішнього контролю (або перевірки пропозицій);
  • забезпечення доброчесності державних посадових осіб;
  • належну підготовку документів публічного характеру, у тому числі щодо фінансів, та їх оприлюднення.

Проте положення статті 9 не слід розглядати відособлено від вимог інших документів у цій сфері. Типовий закон ЮНСІТРАЛ та інші положення Конвенції ООН пропонують додаткові рішення для недосконалих та корумпованих систем закупівель. Стаття 9 лише вказує на найбільш важливі антикорупційні інструменти[11].

Конвенція ООН проти корупції та Україна

Україна підписала Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції 31 жовтня 2003 року та ратифікувала її 18 жовтня 2006 року (з набуттям чинності з 1 січня 2010 року). Відповідно до статті 9 Конституції України з моменту ратифікації Конвенція стала невід’ємною частиною національного законодавства України і має переважну силу над будь-якими положеннями національного законодавства, які суперечать положенням Конвенції.

Україна вже пройшла перший раунд (2010–2015 рр.) перегляду чинного законодавства та отримала рекомендації від групи міжнародних експертів з питань подальшої імплементації положень Конвенції. Результати першого раунду перегляду підсумовані у Звіті щодо імплементації Україною статей 15–42 глави ІІІ «Криміналізація та правоохоронна діяльність» та статей 44–50 глави IV «Міжнародна співпраця» Конвенції. Проте огляд виконання Україною положень глави ІІ Конвенції (щодо державних закупівель) ще не здійснювали. Очікується, що такий огляд відбудеться вже після першого раунду. Отже, Україна матиме змогу зосередитися на вирішенні проблеми наявних лазівок, виправити системні проблеми та розглянути корупційні аспекти в системі державних закупівель у контексті спеціальних положень Конвенції.

Типовий Закон ЮНСІТРАЛ про зержавні закупівлі

Типовий закон ЮНСІТРАЛ було ухвалено 1 липня 2011 року, його можна вважати визнаним зразком міжнародного правового регулювання державних закупівель[12]. Чи не найважливіше завдання Типового закону ЮНСІТРАЛ полягає в запровадженні певного шаблону, на який можуть спиратися національні уряди, які прагнуть реформувати національне законодавство про державні закупівлі.

Типовий закон ЮНСІТРАЛ відображає провідний досвід у сфері державних закупівель у всьому світі та дає змогу урядам адаптувати його до місцевих особливостей. Через це чимало країн за основу національного законодавства з державних закупівель взяли цей Типовий закон. Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі повідомляє, що майже 30 країн запровадили законодавство на основі Типового закону[13], однак така кількість, найімовірніше, не охоплює всіх випадків використання його тексту. По-перше, не існує чіткого обов’язку інформувати Організацію Об’єднаних Націй про використання тексту Типового закону, на відміну від міжнародних договорів, угод і конвенцій. По-друге, принципи Типового закону та його процедури сприяють реформуванню сфери закупівель навіть тоді, коли ухвалене законодавство не містить дослівних цитат з нього.

Типовий закон ЮНСІТРАЛ доповнено комплексним інструментом — Посібником щодо впровадження (далі — Посібник), ухваленим 28 червня 2012 року[14]. Мета цього Посібника — надати підґрунтя та пояснити принципи Типового закону ЮНСІТРАЛ, описати цілі та запропонувати варіанти його використання. Типовий закон та Посібник до нього дуже часто використовують як інструментарій для оцінки законодавства з питань закупівель у всьому світі.

Відповідно до його преамбули Типовий закон має такі завдання:

«a) забезпечення максимальної економічності та ефективності закупівель; b) розширення та стимулювання участі в закупівлях постачальників (підрядників), особливо, де це можливо, постачальників (підрядників) незалежно від державної приналежності, сприяючи таким чином міжнародній торгівлі; c) розвиток конкуренції між постачальниками (підрядниками) щодо товарів (робіт) або послуг, що підлягають закупівлі; d) забезпечення справедливого та рівного ставлення до всіх постачальників (підрядників); e) сприяння об’єктивності та чесності процесу закупівель та громадській довірі до нього; та f) забезпечення відкритості процедур закупівель».

У преамбулі поміж цими цілями не визначено ієрархії. Однак Посібник містить коментарі до цих завдань, у яких сказано, що Типовий закон «вважається важливим для сприяння економічності та ефективності в закупівлях та для усунення зловживань». Цим підкреслюється, що останні дві цілі є визначальними, тож решта положень преамбули можуть вважатися засобами, що сприяють їх досягненню. Посібник також визначає, що саме лише декларування цих завдань не створює матеріальних прав чи обов’язків для замовників закупівель чи для постачальників (підрядників) та що забезпечення досягнення встановлених цілей має бути досягнуто через дотримання принципів і процедур, викладених в основному тексті.

Хоча цілі і не потребують особливих пояснень, слід наголосити, що «економічність та ефективність» включають як досягнення раціональності витрат на закупівлі, так і досягнення ефективності адміністративного процесу закупівель. А поняття «об’єктивність» включає значно більше, ніж запобігання корупції та зловживанням: воно включає також етичність та чесність поведінки персоналу, задіяного в процедурах закупівель.

Нерідко цитують також і такі цілі, як «підзвітність» та «рівність». «Підзвітність» означає досягнення відповідності та узгодженості нормативно-правової бази (що можна розглядати як аспект прозорості та об’єктивності). «Рівність» означає стандартизацію процедур та процесів, а також, зрештою, і результатів. Основні засоби, що сприяють досягненню цих цілей у процесі закупівель, як сказано в Посібнику, передбачають застосування принципів прозорості, чесної конкуренції та об’єктивності.

Типовий Закон ЮНСІТРАЛ та Україна

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», ухвалений 2000 року, ґрунтувався на Типовому законі ЮНСІТРАЛ та відображав його принципи і підходи. Відтоді українське законодавство у сфері державних закупівель зазнало суттєвих змін, вийшло за рамки перейнятого шаблону та активно моделює подальші напрямки розвитку (наприклад, електронні закупівлі).

Угода Світової Організації Торгівлі про державні закупівлі

Угода СОТ про державні закупівлі (далі — Угода) — це багатостороння угода в рамках системи СОТ, яка закладає базу для здійснення міжнародної торгівлі з урядами. До складу Угоди входять 43 члени СОТ (враховуючи Європейський Союз та 28 його держав-членів, які Угода охоплює як одну сторону). Ще 28 членів СОТ та чотири міжнародні організації беруть участь у Комітеті Угоди СОТ як спостерігачі. Десятеро із цих членів, що мають статус спостерігачів, перебувають у процесі приєднання до Угоди[15].

Угода складається з двох частин (загальні правила та обов’язки), а також з додатків національних органів у кожній державі-учасниці, закупівлі якої підпорядковуються Угоді. Значна частина загальних правил та обов’язків стосується процедур проведення конкурсних торгів. Угода СОТ про держзакупівлі, основна мета якої полягає у відкритті національних ринків державних закупівель, сприяє підвищенню прозорості та конкуренції кількома способами. Хоча Угода й не передбачає обов’язку створювати таку систему закупівель, яка б гарантувала недискримінаційну конкуренцію між постачальниками, та сторони Угоди повинні використовувати об’єктивні критерії стосовно прийняття рішень про державні закупівлі. Мета Угоди полягає у відкритті закупівель міжнародній конкуренції через встановлення недискримінаційних обов’язків, у цьому контексті вона вимагає від сторін забезпечення узгодженості їхніх нормативно-правових актів із зобов’язаннями, взятими в рамках цієї Угоди. Вона також стимулює належне управління та досягнення раціонального використання коштів у рамках національних систем закупівель.

Сторони СОТ продовжують працювати над удосконаленням Угоди про держзакупівлі. Переглянута Угода набула чинності 6 квітня 2014 року і чітко визначає, що не пізніше ніж через три роки після набуття чинності переглянутою Угодою, а згодом на періодичній основі сторони проводитимуть подальші переговори для поступового скорочення та усунення дискримінаційних заходів та для досягнення якомога ширшого масштабу застосування Угоди. У подібному дусі сторони Угоди також дійшли згоди про запуск низки робочих програм, які сприятимуть подальшій розробці Угоди.

Якщо говорити в загальних рисах, то первісна та переглянута версії Угоди ґрунтуються на однакових принципах, а саме на недискримінаційності, прозорості та процедурній чесності. Проте водночас переглянутий текст вносить низку вдосконалень до Угоди 1994 року. Переглянутий текст запроваджує спеціальні нові вимоги для урядів країн-учасниць та їхніх відповідних замовників з метою уникнення конфлікту інтересів та попередження корупційних діянь. Такі вимоги сигналізують про розуміння сторонами того, що Угода може відігравати важливу роль у сприянні кращому управлінню. Переглянуту Угоду також розглядають як важливий інструмент у підвищенні прозорості та побудові відносно вільного від корупції середовища в економіках, які наразі перебувають на етапі приєднання до Угоди СОТ про держзакупівлі.

Угода СОТ про державні закупівлі та Україна

Україна стала членом СОТ 16 травня 2008 року. Як член СОТ Україна чітко заявила про свій намір якомога активніше і ширше лібералізувати торгівлю з ЄС, щоб отримати членство в ЄС у майбутньому[16]. Усі члени СОТ мають змогу приєднатися до Угоди. На сьогодні десятеро членів СОТ перебувають на стадії приєднання до Угоди, включно з Україною. Приєднання до неї допоможе Україні розширити можливості міжнародних закупівель та виконати її міжнародні зобов’язання у цьому зв’язку перед СОТ та ЄС, особливо в розрізі вибору Україною членства в ЄС як стратегічного пріоритету.

У квітні 2014 року було ухвалено нову редакцію Закону України «Про здійснення державних закупівель», який став ключовим нормативно-правовим актом, що визначає правову основу державнихзакупівель в Україні[17]. У загальних рисах нормативно-правова база, що регулює сферу державних закупівель в Україні, більшою мірою охоплює положення, встановлені та передбачені Угодою[18].

Україна має статус спостерігача в рамках Угоди СОТ про державні закупівлі з 25 лютого 2009 року. Протягом 2013 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України брало участь у попередніх переговорах щодо приєднання України до цієї Угоди. За результатом цих переговорів та у відповідь на спостереження держав-учасниць Угоди та держав-членів Європейського Союзу[19] міністерство наприкінці листопада 2013 року переглянуло первісно запропоновані умови, зокрема щодо переліку замовників на центральному та регіональному рівнях. Під час зустрічі з представниками СОТ, що відбувалася протягом 27–30 жовтня 2014 року в Женеві, Україна подала до Секретаріату СОТ переглянутий другий проект пропозицій. Після останньої зустрічі в лютому 2015 року Україна отримала загалом позитивні відгуки, проект Заключної пропозиції буде подано на початку червня. Очікується, що процес приєднання України до Угоди СОТ про державні закупівлі буде завершено 2015 року.

Антикорупційний інструмент Ради Європи

Рада Європи створена для підтримки та поширення плюралістичної демократії, прав людини та верховенства права. Вона посідає провідне місце з-поміж борців з корупцією, оскільки корупція ставить під загрозу саму сутність цих базових цінностей. Як наголошується у Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією, корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів та моральним засадам суспільства.

Підхід Ради Європи до боротьби з корупцією завжди мав багатодисциплінарний характер та включає такі взаємопов’язані елементи, як впровадження європейських норм і стандартів, моніторинг відповідності стандартів та нарощування потенціалу, які пропонують окремим країнам та регіонам через програми технічної співпраці.

Рада Європи розробила низку багатофункціональних правових інструментів (таблиця 2), спрямованих на вирішення таких питань, як криміналізація корупції в державному та приватному секторах, відповідальність та компенсації за шкоду, завдану корупцією, поведінка державних посадових осіб та фінансування політичних партій. Ці інструменти покликані поліпшити потенціал держав у боротьбі з корупцією як на місцевому, так і міжнародному рівнях.

Правові інструменти Ради Європи проти корупції

  • Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (дата ухвалення: 27 січня 1999 року, набуття чинності: з 1 липня 2002 року).
  • Додатковий Протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (дата ухвалення: 15 травня 2003 року, набуття чинності: з 1 лютого 2005 року).
  • Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією (дата ухвалення: 4 листопада 1999 року, набуття чинності: з 1 листопада 2003 року).
  • Резолюція (97) 24 про двадцять керівних принципів боротьби з корупцією (дата ухвалення: 6 листопада 1997 року).
  • Рекомендація № R (2000) про кодекси поведінки для державних службовців (дата ухвалення: 11 травня 2000 року).
  • Пояснювальний меморандум до проекту рекомендації № R (2000) про кодекси поведінки для державних службовців (дата ухвалення: 20 квітня 2000 року).
  • Рекомендація (2003) … про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній (дата ухвалення: 8 квітня 2003 року).
  • Рекомендація (2014) … про захист інформаторів (дата ухвалення: 30 квітня 2014 року).

Продовження даної статті читайте в наступному випуску журналу «Радник в сфері державних закупівель» [№ 12 (51) за грудень 2015 року].


  • [1] Відповідає конкретним зобов’язанням України згідно з Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
  • [2] Інформаційний бюлетень Європейської Комісії № 10 «Прозорість та боротьба з корупцією».
  • [3] Збірник директив ЄС з питань державних закупівель (українською мовою) доступний на веб-сайті Проекту ЄС http://eupublicprocurement.org.ua/wp-content/uploads/2015/02/EU-PP-Directives-Compendium_UKR.pdf
  • [4] Основні положення директив, що зосереджені на прозорості та антикорупційних заходах, підсумовано в інформаційному бюлетені Європейської комісії № 10 «Прозорість та боротьба з корупцією», який доступний за таким посиланням: http://ec.europa.eu/internal_market/publicprocurement/docs/modernising_rules/reform/fact-sheets/fact-sheet-10-transparency_en.pdf
  • [5] Угода про асоціацію набула чинності 1 листопада 2014 року. Після ухвалення 2014 року рішень про відкладення набуття чинності положеннями Угоди про асоціацію з питань торгівлі на один рік 1 січня 2016 року — фактична дата набуття чинності відповідними положеннями Угоди про асоціацію, які стосуються державних закупівель.
  • [6] http://en.wikipedia.org/wiki/Anti-Corruption_Bureau
  • [7] http://ukrweekly.com/uwwp/anti-corruption-bureau-launched-with-young-investigator-in-charge/
  • [8] Джерело: належні практики забезпечення відповідності статті 9 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, 2013 рік.
  • [9] Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, 2005 рік: http://www.unodc.org/unodc/en/treaties/CAC/index.html
  • [10]  Кількість країн, що стали учасницями Конвенції, станом на червень 2015 року.
  • [11] Повний аналіз положень статей 8 («Кодекси поведінки державних посадових осіб») та 9 («Державні закупівлі й управління державними фінансами») буде наведено у ЗВІТІ ПРО АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ «ПРОВІДНИЙ МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД», який буде опубліковано на веб-сайті Проекту ЄС http://eupublicprocurement.org.ua/
  • [12] http://www.uncitral.org/uncitral/uncitral_texts/procurement_infrastructure/2011Model.html
  • [13]  Афганістан, Албанія, Азербайджан, Бангладеш, Хорватія, Естонія, Гамбія, Гана, Гаяна, Казахстан, Кенія, Киргизстан, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Молдова, Монголія, Непал, Нігерія, Румунія, Руанда, Словаччина, Танзанія, Уганда, Узбекистан та Замбія. Див. http://www.uncitral.org/uncitral/en/uncitral_texts/procurement_infrastructure/1994Model_status.html
  • [14]  Посібник щодо впровадження Типового закону «Про закупівлі товарів (робіт) та послуг», ЮНСІТРАЛ, 2012 рік http://www.uncitral.org/uncitral/uncitral_texts/procurement_infrastructure/2011Model.html
  • [15] http://www.wto.org/english/tratop_e/gproc_e/memobs_e.htm
  • [16] «Україна приєднується до Угоди про державні закупівлі СОТ», Наталія Шимко (англійською мовою) http://www.ebrd.com/downloads/research/law/lit113f.pdf
  • [17] Закон України «Про здійснення державних закупівель» № 1197-VII від 10 квітня 2014 року.
  • [18] Там само 17.
  • [19] Більшість коментарів/запитів ЄС, США та Японії стосувалися уточнення переліку дотичних установ та актуального переліку виключень із ЗДЗ.
Журнали

Публікації, що вийшли друком у паперовій версії журналу «Радник в сфері державних закупівель» (з посиланням на номер журналу)