Судовий розгляд спорів у сфері публічних закупівель: європейські орієнтири та практика Верховного Суду

Про acquis ЄС у сфері публічних закупівель і методологію його застосування українськими судами, про застосування законодавства у сфері публічних закупівель та практику Верховного Суду в адміністративному та господарському судочинстві, прочитали лекції судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олеся Радишевська та Андрій Жук, а також суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Тетяна Малашенкова у межах тренінгу для суддів «Судовий розгляд спорів у сфері публічних закупівель у контексті євроінтеграції України».

Олеся Радишевська окреслила, що її виступ присвячений практичному виміру acquis ЄС у сфері публічних закупівель та орієнтований на те, щоб повернути дискусію з геополітичного й економічного ракурсу до суто правового. Вона анонсувала три змістові блоки: що таке acquis ЄС у сфері публічних закупівель, які судові органи ЄС формують практику, і якою є методологія застосування актів ЄС Верховним Судом уже сьогодні. Спікерка наголосила на актуальності питання: Україна перебуває у статусі держави-кандидата, тому підходи до тлумачення права ЄС мають враховувати особливості цього періоду.

У контексті євроінтеграційних вимог Олеся Радишевська навела приклади того, як прогрес у сфері публічних закупівель оцінюється через відповідність законодавства моделям і правилам ЄС, а також підкреслила масштаб самого ринку: за статистикою судді, у 2025 році у ЄС публічні закупівлі становлять близько 14%, в Україні — 11,6%. Вона пояснила, що ЄС не оперує «стандартами» у звичному для Ради Європи розумінні, адже Європейський Союз є специфічним наднаціональним міждержавним утворенням. Як зазначила Олеся Радишевська, Україна нині виконує вимоги вступу до ЄС, які ставляться в межах Копенгагенських критеріїв, у яких, серед іншого, видіялють економічні, політичні та правові аспекти. У кластері «Функціонування демократичних інститутів та ринкової економіки» публічні закупівлі є ключовим елементом. За підсумками Звіту про розширення ЄС за 2025 рік щодо розділу «Публічні закупівлі» Україна має формулювання «певний рівень підготовки» (рівень 2 із 5), що сигналізує про наявний поступ і водночас очікування подальших змін.

Пояснюючи поняття «acquis ЄС вступу», спікерка визначила його як «спільну спадщину» – масив норм і підходів, що охоплює не лише регулятивні акти, а й належне функціонування політичної, правової та економічної системи країни-кандидата. Вона підкреслила, що Угода про асоціацію є формалізованим джерелом права України, ратифікованим і таким, що підлягає застосуванню.

Олеся Радишевська систематизувала джерельну базу права ЄС у трьох кластерах: первинне право (установчі договори та базові конституційні засади, зокрема Хартія основоположних прав ЄС), вторинне право (регламенти, директиви, рішення тощо) та третинне право (доктрина / цінності / традиції). Вона окремо пояснила різницю між регламентами (які в державах-членах застосовуються безпосередньо) та директивами (які фіксують мету і залишають державі дискрецію щодо способу досягнення результату), наголосивши на своїй позиції про неможливість прямого застосування директив українським суддею за відсутності повноцінного членства у ЄС. Також вона акцентувала, що невиконання норм права ЄС у державах-членах тягне фінансові санкції, що відрізняє цей механізм від конвенційних процедур Ради Європи.

Окремо суддя розповіла про судові установи ЄС. Олеся Радишевська пояснила, що Суд справедливості ЄС – не один суд, а система інституцій, в якій ключовим є сам Суд справедливості ЄС (Court of Justice) та Загальний Суд (General Court), обидва розташовані в Люксембурзі. Вона описала механізм преюдиційних запитів: суди першої та другої інстанцій держав-членів можуть звертатися з такими запитами, а суди останньої інстанції зобов’язані це робити. Як приклад вона навела запит румунських суддів щодо невідповідності позиції Конституційного Суду Румунії праву ЄС і відповідь про застосування права ЄС.

Насамкінець спікерка перелічила типові ситуації, коли питання права ЄС постає в українському судочинстві: сторони просять застосувати елементи права ЄС у національному спорі, вимагають тлумачення положень Угоди про асоціацію України з ЄС, посилаються на акти вторинного права або навіть пропонують звернення до Суду справедливості ЄС (що наразі неможливо для українських судів). Водночас вона навела приклади, коли Верховний Суд використовує акти ЄС для аргументації або для тлумачення, а також приклад галузевого Закону України «Про ринок електричної енергії», який прямо орієнтує суди враховувати практику та рішення судових інституцій ЄС. Підсумовуючи, Олеся Радишевська наголосила: кожен суддя має сам визначити межі застосування права ЄС – від ідеалістичної аргументації до формалізованого підходу – і саме це відображатиметься в судових рішеннях.

Тетяна Малашенкова у межах тренінгу зосередилася на судовій практиці у справах про захист економічної конкуренції в контексті публічних закупівель, зокрема на підходах до оцінки антиконкурентних узгоджених дій (картельної змови) та наслідків таких порушень. Вона відзначила багатоаспектність Закону України «Про публічні закупівлі» і нагадала, що його ухвалення пов’язане з виконанням зобов’язань України за Угодою про асоціацію, а порушення вимог конкуренції під час закупівель становить одночасно порушення і закупівельного законодавства, і законодавства про захист економічної конкуренції.

Аналізуючи нормативне регулювання, Тетяна Малашенкова звернула увагу на процедури закупівель, передбачені Законом (відкриті торги як базова процедура, а також торги з обмеженою участю, конкурентний діалог і переговорна процедура у визначених випадках), а також на роль електронної системи закупівель. Вона деталізувала значення електронного аукціону як стадії відкритих торгів і пояснила, чому його «закритість» (коли учасники не бачать один одного під час пониження цін) є не недоліком процедури, а проявом її змагальної природи. На цій підставі суддя спростувала типовий аргумент позивачів у спорах з Антимонопольного комітету України про те, що відсутність ідентифікації учасників під час аукціону нібито виключає можливість змови.

Далі доповідачка зосередилася на правовій кваліфікації картельних змов у закупівлях, пославшись на п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», який зараховує до антиконкурентних узгоджених дій узгоджені практики, що призвели або можуть призвести до спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Вона наголосила, що ця норма кореспондує ст. 101 Договору про функціонування ЄС, яка забороняє узгоджені практики, спрямовані на обмеження чи спотворення конкуренції на внутрішньому ринку. Такий паралельний огляд, за її логікою, допомагає бачити закупівлі як конкурентну процедуру, де ключовим є збереження реальної конкуренції.

Також суддя розповіла про відповідальність та межі судового контролю за рішеннями АМК України. Тетяна Малашенкова зазначила, що за картельну змову в публічних закупівлях Закон передбачає штраф до 10 % річного доходу (виручки) підприємства за останній рік, а якщо незаконний прибуток перевищує цей поріг – штраф може сягати потрійного розміру такого прибутку (ч. 2 ст. 52 Закону). Визначення конкретного розміру штрафу є дискрецією АМК України, а суди перевіряють насамперед дотримання законодавчих меж (зокрема співвіднесеність із річним доходом), не втручаючись в арифметику зменшення штрафу. Суддя також акцентувала, що такі штрафи, передбачені Законом України «Про захист економічної конкуренції», не можуть зменшуватися судами за аналогією з цивільно-правовими механізмами, оскільки вони не підпадають під розуміння статей 625 та 551 ЦК України, а АМК України може додатково ухвалювати рішення про припинення порушення та усунення / пом’якшення його впливу.

Розкриваючи підходи до доведеності антиконкурентних узгоджених дій, доповідачка наголосила: для кваліфікації таких дій не є обов’язковими негативні наслідки у вигляді збитків чи порушення прав інших осіб. Достатньо встановлення факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Вона пояснила, що прямі докази змови зазвичай відсутні (не існує письмових «угод про змову»), тому АМК України та суди оцінюють сукупність непрямих ознак і обставин. Як приклад суддя навела ситуації, коли формально законні дії (скажімо, фінансова допомога між суб’єктами) разом із часом, сумами та контекстом можуть свідчити не про випадковість, а про намір скоординувати поведінку під час участі в тендері.

У межах огляду практики Тетяна Малашенкова звернулася до конкретних рішень ВС, які, за її словами, формують сталий підхід у цій категорії спорів. Зокрема, вона послалася на постанову КГС ВС від 14 серпня 2025 року у справі № 910/3374/24. У ній зроблено висновок, що відміна торгів або визнання їх такими, що не відбулися, не звільняє учасників від відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, адже негативним наслідком є сам факт спотворення результатів через узгоджену поведінку. Також вона звернула увагу на рішення об’єднаної палати КГС ВС від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, яким було уточнено підхід до застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України як санкції конфіскаційного характеру: її застосування можливе лише у виключних випадках, з урахуванням критеріїв ЄСПЛ щодо пропорційності втручання у право власності та необхідності обрання менш обтяжливих засобів (наприклад, двостороння реституція, стягнення збитків або штрафів).

Окремо суддя торкнулася питання ведення Антимонопольним комітетом України державного реєстру суб’єктів господарювання, притягнутих до відповідальності за картельні змови у закупівлях, і навела приклад постанови від 18 грудня 2025 року у справі № 910/897/25, у якій судова палата КГС ВС уточнила підходи до внесення інформації до зведених відомостей і реєстру. Вона акцентувала, що внесення даних до реєстру здійснюється на виконання вимог закону та порядку ведення реєстру і саме по собі не ототожнюється законодавцем із «виконанням» рішення органу АМК України в розумінні зупинення виконання. При цьому для застосування підстав відмови в участі в закупівлі за п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» значення має чинність рішення АМК України до моменту його скасування або визнання недійсним судом.

Тетяна Малашенкова принагідно згадала позицію Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі № 920/19/24, наголосивши, що Велика Палата ВС не відступила від раніше сформованих висновків щодо так званого каскадного збільшення ціни договорів додатковими угодами. Вона також звернула увагу на процесуальні аспекти спорів про недійсність договорів у закупівлях: зокрема, на справу № 916/4954/23, у якій ОП КГС ВС розглядала допустимість заходів забезпечення позову, пов’язаних із забороною сторонам договору вчиняти дії щодо його виконання, та ризики фактичного блокування господарської діяльності. У цьому контексті доповідачка зауважила, що за загальним правилом не слід зупиняти виконання, однак у виняткових ситуаціях, за належного обґрунтування ризиків, такі заходи можуть бути застосовані.

Завершуючи, Тетяна Малашенкова наголосила, що у спорах про картельні змови та похідних позовах (зокрема, прокурорських) ключовим стає не формальне встановлення порушення, а оцінка пропорційності наслідків і доведеність того, що порушення справді завдало істотної шкоди інтересам держави та суспільства. Вона звернула увагу на практичний ризик автоматизації каральних санкцій у випадках, коли доведено лише сам факт порушення конкурентних принципів, але не доведено масштабних збитків або незаконного збагачення, зіставного з вартістю стягнення. Саме тому, за її словами, суди мають обережно підходити до застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України та уважно співвідносити обраний захід із можливістю менш обтяжливих правових наслідків.

Андрій Жук у своєму виступі представив добірку актуальної судової практики у спорах, пов’язаних із публічними закупівлями, сфокусувавшись на питаннях, що розглядаються адміністративною юрисдикцією. Він зауважив і на правовій позиції з господарської юрисдикції: вона містить важливе розмежування щодо того, яке законодавство слід застосовувати до окремих видів закупівель, зокрема в оборонній сфері та у випадках, коли йдеться про інформацію, що становить державну таємницю.

Лектор Андрій Жук порушив дискусійне питання щодо визначення юрисдикції оскарження рішень постійно діючої адміністративної колегії при Антимонопольному комітеті України у сфері публічних закупівель. Хоча в законодавстві закріплено загальне правило про оскарження рішень АМК України до господарських судів, у випадку рішень колегії з розгляду скарг у закупівлях Комітет діє в іншій ролі – як орган, наділений спеціальною контрольної функцією законом про публічні закупівлі. Саме тому, на його думку, такі рішення доцільно розглядати крізь призму публічно-правових відносин та оскаржувати в порядку адміністративного судочинства.

Суддя також звернув увагу на різницю підходів до доказування у господарському та адміністративному процесах. У разі кваліфікації постійно діючої адміністративної колегії як суб’єкта владних повноважень, у спорі в адміністративному суді тягар доказування правомірності рішення покладається на орган влади. Натомість у господарському процесі сторони постають як рівнозначні учасники спору, що зумовлює інший розподіл процесуальних обов’язків щодо доведення позиції, а отже впливає на практичні наслідки захисту прав учасників закупівель.

Розвиваючи тему контрольних повноважень, Андрій Жук окреслив підхід до спорів, пов’язаних із моніторингом закупівель Державною аудиторською службою України, зокрема в контексті позовів прокурорів в інтересах держави щодо вже укладених договорів. Він пояснив, що хоча загальні функції державного фінансового контролю пов’язані з підконтрольними установами, моніторинг закупівель здійснюється за правилами спеціального закону про публічні закупівлі, що, на його погляд, дає відповідь на практичні питання щодо належного кола відповідачів та процесуальної побудови позовів у спорах про визнання договорів недійсними чи їх розірвання.

Окремо доповідач зупинився на проблематиці своєчасності моніторингу, звернувши увагу на ситуації, коли перевірка початкових стадій процедури проводилась уже наприкінці виконання договору, а наслідком пропонувалося розірвання договору через первинну помилку замовника, яку вже неможливо усунути. Андрій Жук зазначив, що таких спорів останнім часом поменшало, що, на його переконання, свідчить про формування судової практики, яка в подібних ситуаціях орієнтується на захист прав виконавців договорів та відмову від підходів, коли контрольні заходи фактично нівелюють результати вже виконаних закупівель.

Суддя навів низку показових кейсів і пояснив, які підходи з них випливають для застосування законодавства про публічні закупівлі. Серед них він відзначив позицію Великої Палати ВС (постанова ВП ВС від 2 серпня 2023 року у справі № 924/1288/21) щодо закупівлі робіт в оборонній сфері: у справі про антидронове укриття доріг було зроблено висновок про застосування Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням обмежень і спеціальних норм профільних законів (закони України «Про державну таємницю», «Про державне оборонне замовлення» («Про оборонні закупівлі») тощо). Окрім цього, Андрій Жук навів приклади спорів із Державною аудиторською службою України щодо правильності застосування пільгових режимів закупівель (зокрема в кейсі за участю АТ «Укроборонпром»), підходів до планування закупівель, а також рішень, у яких ВС оцінював дії замовника в умовах прогалин чи несинхронності підзаконного регулювання та функціоналу електронної системи.

Наприкінці доповіді суддя окреслив низку типових технічних питань, що часто стають предметом спорів: уникнення штучного дроблення предмета закупівлі (на прикладі багатьох процедур із однаковим предметом), допустимість визначення технології виготовлення предмета закупівлі в технічній специфікації, а також ситуації, коли відмінність у назві документа не впливає на його зміст і відповідність вимогам тендерної документації. Він також згадав приклади, у яких суди оцінювали чинність документів старого зразка (зокрема висновків санітарно-епідеміологічної служби) за умови, що вони залишаються дійсними протягом установленого строку.

Насамкінець Андрій Жук звернув увагу на тематичний дайджест судової практики Верховного Суду щодо вирішення спорів у сфері публічних закупівель (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Daidgest_publ_zakypivli.pdf), який охоплює практику адміністративної та господарської юрисдикцій.

Із презентацією Андрія Жука можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Zastos_zak_va_pybl_zakypivli_prakt_VS.pdf.

Захід організовано Національною школою суддів України за підтримки Компоненту 2 «Публічні закупівлі» проєкту EU4PFM Програми Європейського Союзу (ЄС) за підтримки Управління державними фінансами в Україні.

Застосування законодавства у сфері публічних закупівель в адміністративному судочинстві. Практика Верховного Суду

ВП ВС №924/1288/21 02.08.2023

До закупівлі послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення (якщо вони не відносяться до доріг оборонного значення) застосовуються норми Закону України «Про публічні закупівлі». Проте якщо до предмета закупівлі, крім послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг, включено надання послуг (виконання робіт) по забезпеченню їх технічного прикриття в особливий період щодо доріг та інших об`єктів транспортної системи оборонного значення, відомості про яке (технічне прикриття) становить державну таємницю, та які є послугами оборонного призначення, до такої закупівлі Закон України «Про публічні закупівлі» застосовується з урахуванням особливостей, встановлених законами
України «Про державне оборонне замовлення» («Про оборонні закупівлі»), «Про державну таємницю», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період».

https://reyestr.court.gov.ua/Review/112939038

КАС ВС №640/7924/20 23.02.2023

Заборона, установлена частиною сьомою статті 2 Закону стосується випадків щодо умисного поділу предмету закупівлі на частини безпосередньо замовником, з метою уникнення ним проведення процедури відкритих торгів і не поширюється на підприємства, що є учасниками господарських обєднань і самостійно беруть участь у таких торгах. Виключенням з цього правила додатково є приписи пункту 1 частини четвертої статті 2 Закону щодо афільованих підприємств, що є учасниками такого обєднання, якщо інше передбачено законом або статутом.

Статус та права учасників ДК «Укроборонпром» визначені пунктами 13, 14 Статуту, із змісту яких вбачається, що учасники концерну зберігають господарську самостійність, із урахуванням обмежень, передбачених законодавством та цим Статутом.

Ураховуючи те, що положення Статуту не передбачає обмежень для підприємств-учасників щодо їхньої участі у сфері публічних закупівель і пункт 12 Статуту також не надає ДК «Укроборонпром» такі повноваження, позивач не мав права організовувати в інтересах своїх учасників в електронній системі закупівель «Prozorro» конкурси щодо придбання окремих груп товарів, робіт та послуг поза межами процедури, визначеної Законом. ДК «Укроборонпром» відповідає критеріям замовника, установленим пунктом 9 частини першої статті 1 Закону, а тому він має пільги лише щодо підприємств, що є його учасниками і відповідають критеріям, які законодавець визначив для афілійованих підприємства, оскільки в силу положень пункту 24 Статуту ДК «Укроборонпром» має функції контролю щодо цих суб`єктів господарювання.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109138617

КАС ВС №160/14058/21 14.12.2023

Верховний Суд дійшов висновку, що дата затвердження тендерної документації, не може передувати даті оприлюднення річного плану або змін до нього, так як всі інші процедури, що безпосередньо стосуються проведення самих торгів, можливі лише після оприлюднення цього плану (змін до нього) в системі закупівель. Разом з тим, як встановлено судами у цій справі і зазначено відповідачем в оскарженому висновку, підставою невідповідності тендерної документації Інспекції вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» відповідач визначив дату опублікування річного плану (22 лютого 2021 року), що відбулося після затвердження тендерної документації замовника (03 лютого 2021 року). Однак, як установлено судами і не спростовано відповідачем річний план закупівлі був опублікований Інспекцією двічі: 03 лютого 2021 року та повторно 22 лютого 2021 року. Результати моніторингу не містять висновку щодо невідповідності дати кінцевого строку подання тендерних пропозицій у тендерній документації. Доказів внесення змін до річного плану, опублікованого 03 лютого 2021 року відповідач не надав.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115665900

КАС ВС №440/6311/20 05.10.2021

Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 8 частини другої статті 21 Закону України «Про публічні закупівлі», який містить вимогу щодо необхідності наведення в оголошенні про проведення відкритих торгів інформації, зокрема, щодо мови (мов), якою (якими) повинні готуватися тендерні пропозиції, набув чинності з 19 квітня 2020 року. Проте затверджена форма оголошення на момент заповнення позивачем оголошення про проведення відкритих торгів не містила окремої графи для надання інформації про мову (мови), якою (якими) повинні готуватися тендерні пропозиції. З метою дотримання вимоги пункту 8 частини другої статті 21 Закону України «Про публічні закупівлі» позивач у полях «Конкретна назва предмета закупівлі» та «Конкретна назва предмета закупівлі (анг)» самостійно зазначив інформацію про мови, якими повинні готуватися тендерні пропозиції. Отже, за умови відсутності належного правового регулювання, позивач вжив усіх залежних від нього заходів, спрямованих на дотримання вимог приписів пункту 8 частини другої статті 21 Закону України «Про публічні закупівлі», що виключає його відповідальність за таке порушення.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100155720

КАС ВС №160/18529/22 25.10.2023

Своєю чергою, замовник у процедурі закупівлі визначив предмет закупівлі наступним чином: ДК 021:2015: 55320000-9 Послуги з організації харчування. За показником четвертої цифри Єдиного закупівельного словника замовником визначено 5532 клас предмета закупівлі. При цьому в інших 185 процедурах публічної закупівлі, оголошених того ж дня, замовник визначив аналогічний предмет закупівлі за 5532 класом.

Таким чином, замовник, здійснивши поділ одного й того ж предмету закупівлі на частини, а саме 185 процедур відкритих торгів на закупівлю послуг з організації харчування, внаслідок опублікування оголошень про закупівлю, порушив вимоги абзацу 2 частини десятої статті 3, частини третьої статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 8 Порядку № 1082, які не відносяться до категорії формальних (несуттєвих) порушень, оскільки замовник на початковому етапі допустив порушення принципів здійснення публічних закупівель.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/114466285

КАС ВС №826/5632/18 17.03.2020

Верховний Суд, проаналізувавши положення статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», зазначив, що цей Закон обмежує умови щодо торговельної марки, фірми, патенту, конструкції або типу предмета закупівлі, джерело його походження або виробника, проте не забороняє визначати в технічній специфікації тендерної документації технології (способу) виготовлення предмета закупівлі. Таким чином, замовник має право вибору технології виготовлення продукції, яка є предметом закупівлі, та не обмежений у можливості встановлювати вимоги, які спрямовані на забезпечення задоволення його потреб у продукції з відповідними технічними характеристиками. Відповідність продукції позивача вимогам певних стандартів, які вказані у технічній документації, не забороняє замовнику у такій документації встановлювати інші вимоги щодо предмета закупівлі, які відповідатимуть його потребам.

Верховний Суд констатував, що наведені замовником та прийняті до уваги відповідачем доводи щодо необхідності використання продукції, виготовленої саме із застосуванням циклопентанової системи вспінення, є обґрунтованими.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88245501

КАС ВС №640/5013/19 09.09.2025

Подання позивачем сертифікату якості продукції є тотожним документом посвідченню про якість продукції, а тому висновки про невиконання ТОВ «Люботинський Хлібозавод» вимог Документації є безпідставними. Поняття сертифікат якості (виробника) тотожне поняттю паспорт якості (виробника) – це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості продукції виробника, отримані в результаті лабораторних випробувань, а також інформацію про їх відповідність вимогам нормативних документів.

Подання у складі Пропозиції документа під назвою «сертифікат якості продукції» замість передбачених Документацією «посвідчення про якість» чи «декларація виробника не є помилкою та не створювало порушення, яке б зумовлювало необхідність відхилення Пропозиції.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/130083090

КАС ВС №640/13818/19 09.02.2023

Спеціальним законодавством у галузі публічних закупівель регламентовано вимоги до тендерної документації та окреслено імперативні межі кваліфікаційних критеріїв, у рамках яких замовник наділений диспозитивними повноваженнями щодо встановлення певних вимог до учасників торгів. Критерії підтвердження досвіду виконання обсягів основних видів робіт по аналогічних договорах, а також відсутність претензій виконання умов таких договорів, є об`єктивно необхідними для забезпечення якісного виконання договорів та не є дискримінаційними, оскільки надають можливість будь-яким учасникам, які виконували аналогічні роботи, взяти участь у закупівлі, підтвердивши його наявність відповідними договорами та іншими документами.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/108883363

КАС ВС №520/15117/2020 25.04.2023

Зміст норми частини п’ятої статті 23 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає право замовника вимагати відповідні підтвердження того, що пропоновані ними товари, послуги чи роботи за своїми екологічними чи іншими характеристиками відповідають вимогам, установленим у тендерній документації. Проте, встановивши екологічні чи інші характеристики предмета закупівлі, законодавець передбачив обовязок замовника зазначити у тендерній документації способи (докази) підтвердження відповідності предмета закупівлі таким характеристикам. Складені замовником документи (пункт 6 розділу ІІІ тендерної документаці) фактично містять вимогу про поставку товару, який відповідає вимогам захисту довкілля, однак, позивачем в тендерній документації не вказано чітких посилань на дату та номер ДСТУ, ГОСТ, СОУ, якими встановлені екологічні характеристики щодо предмету закупівлі, чим порушено вимоги частини 5 статті 23 Закону України «Про публічні закупівлі».

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110485625

КАС ВС №640/22631/21 09.11.2023

Встановлюючи вимоги до предмета закупівлі, яким у переважній більшості є обладнання, роботи і послуги для атомних електростанцій, ДП «НАЕК «Енергоатом» має керуватися, передусім, положеннями законодавства у сфері використання ядерної енергії, дотримуватися нормі правил з ядерної та радіаційної безпеки, цілої низки інших галузевих актів. Тому вимоги до предмета закупівлі, встановлені замовником відповідно до вимог законодавства у сфері використання ядерної енергії, не можуть бути визнані дискримінаційними у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки законодавство у сфері використання ядерної енергії є спеціальним у даних правовідносинах.

КАС ВС №160/7811/22 09.11.2023

Аналіз положень частин четвертої, п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку, що встановлені частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» заборони щодо зміни умов договору стосуються заборони на зміну істотних умов договору порівняно зі змістом тендерної документації, і така заборона не стосується формального викладення певних положень договору в редакції, відмінній від проекту договору, якщо при цьому не змінюються істотні умови договору, і норми цієї статті не містять заборони на уточнення редакції певних положень проекту договору, які не є істотними умовами договору у розмінні статті 638 ЦК України. Встановлення у тендерній документації умови, що основні вимоги до договору не є остаточними і вичерпними, і можуть бути доповнені і скориговані під час укладення договору з учасником-переможцем торгів суперечить вимогам частини шостої статті 33 та частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

https://reyestr.court.gov.ua/Review/114804839

КАС ВС №640/17756/20 19.07.2023

Кожен виданий висновок Державної санітарно-епідеміологічної служби України має свій строк придатності, який вказується на самому висновку. Тож, висновок, який видав компетентний орган, який у подальшому було реорганізовано, не втрачає своєї чинності до закінчення строку, на який він був виданий. Реорганізаційні процеси контролюючого органу жодним чином не можуть вплинути на чинність відповідного висновку.

Отже, права та обов’язки Державної санітарно-епідеміологічної служби України, у тому числі щодо видачі експертних висновків, після реорганізації шляхом перетворення у Держпродспоживслужбу переходять до новоствореного державного органу з відповідними правовими наслідками та залишаються чинними до моменту закінчення строку їх дії чи скасування. Застереження ж у тендерній документації замовника про необхідність подання у складі тендерної пропозиції висновків Держпродспоживслужби пояснюється тим, що наразі саме цей орган уповноважений на видачу указаного документа. Одночасно, таке застереження не суперечить можливості подання висновків, чинних на момент їхньої подачі, які були видані попередником Держпродспоживслужби,
у цьому випадку – Державною санітарноепідеміологічною службою України.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/112298702

КАС ВС №380/16208/22 17.01.2024

У листі-роз’ясненні Міністерства цифрової трансформації України від 16 лютого 2021 року № 1/06-3-1587 наголошується на можливості до 31 грудня 2021 року використовувати удосконалені електронні підписи та печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів, з дотриманням вимог, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 193 «Про реалізацію експериментального проекту щодо забезпечення можливості використання удосконалених електронних підписів і печаток, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів». Таким чином, встановлене контролюючим органом порушення є суто формальним, адже електронна банківська гарантія з накладеним електронно цифровим підписом надавалась учасником процедури закупівлі ТОВ «Автомагістраль-південь», а вказаний підпис дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/116365796

КАС ВС №120/2191/19 03.02.2022

Частини перша та друга статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі» розмежовують підстави для відміни торгів та визнання їх такими що, не відбулися. З моменту визначення переможця торгів та встановлення відповідності пропозиції такої особи (переможця) вимогам тендерної документації та вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» неможливо відмінити торги у порядку, передбаченому частиною 2 статті 31 вказаного Закону. Водночас, скорочення видатків на здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 31 вказаного Закону може бути підставою для визнання торгів такими, що не відбулися.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/103036004

КАС ВС №640/18793/21 29.02.2024

Верховний Суд звертає увагу на те, що на учасників процедури закупівлі не покладено обов’язку надавати докази на підтвердження відсутності підстав для відмови в участі у процесі закупівлі. Наявність таких підстав, зокрема, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі», перевіряється безпосередньо замовником під час проведення процедури закупівлі. Способи такої перевірки визначає замовник таким чином, щоб забезпечити перевірку щодо достовірності наданої інформації. У протилежному випадку нівелюється сама суть наданого замовнику права на підтвердження інформації, наданої учасником, з огляду на наявність у замовника обов’язку передбаченого частиною першою статті 17 Закону. З огляду на викладене, в силу наведених законодавчих приписів, у замовника виникає саме імперативний обов’язок, а не право, щодо проведення перевірки на предмет достовірності поданої учасником документації, що відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі».

https://reyestr.court.gov.ua/Review/117353133

КАС ВС №160/18391/22 01.02.2024

Приписи частини четвертої статті 5 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» насамперед стосуються органу державного фінансового контролю, який має право провести відповідний моніторинг за своїм місцезнаходженням на території інших областей поза межами його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, за умови наявності відповідного доручення Голови Держаудитслужби. Словосполучення «за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю» означає те, що в такому випадку будь-який міжрегіональний територіальний орган, за умови дотримання процедури призначення моніторингу, має право провести таку перевірку незалежно від свого місцезнаходження, оскільки оцінка відомостей, що є в електронній системі закупівель, не потребує виїзду за адресою суб’єкта перевірки.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/116710780

КАС ВС №160/21037/21 01.03.2023

Тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель шляхом заповнення електронних форм і кожен учасник має право подати тільки одну тендерну пропозицію (частини перша, друга статті 26 Закону України «Про публічні закупівлі»). Забезпечення тендерних пропозицій (на умовах Замовника, зазначених в тендерній документації) подається в складі тендерних пропозицій учасника (через електронну систему закупівель) – якщо його надання є однією з умов тендерної документації – й у зв’язку з поданням цих тендерних пропозицій, тому не може розглядатися безвідносно до останніх. З цих міркувань банківська гарантія не може бути подана (в електронній системі закупівель) окремо (раніше), аніж інші документи та/чи відомості тендерної пропозиції, як і загалом тендерна пропозиція, яку можна подати тільки після накладення а неї (в цілому) електронного підпису. Оскільки, забезпечення тендерних пропозицій (у вигляді гарантії) подається одночасно з тендерною пропозицією, тож умову замовника, що «гарантія має набувати чинності з дня її надання», на яку звертає увагу Держаудитслужба, можна пов’язувати з датою подання тендерної пропозиції (в електронному вигляді) загалом, що можливе після накладення на неї (тендерної пропозиції) електронного підпису (учасника).

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109311681

КАС ВС №240/6243/20 04.05.2023

Відповідно до п. 3.1.5 пункту 1 розділу III тендерної документації на вимогу Закону України «Про захист персональних даних» учасник повинен надати в складі пропозиції згоду (лист в довільній формі) на обробку персональних даних (із їх зазначенням) посадової особи учасника, що підписала документи пропозиції (в тому числі збирання, зберігання, поширення). В листізгоді на обробку персональних даних мають бути зазначені: прізвище, ім’я по-батькові особи, її місце проживання, ідентифікаційний код, паспортні дані (серія, №, ким і коли виданий).

Поняття формальних (несуттєвих) помилок було визначено у п.5.3.3 тендерної документації, проте під час розгляду тендерної пропозиції переможця замовником не було встановлено таких помилок. Зазначення учасником місця реєстрації, а не місця проживання не може вважатися формальною помилкою, оскільки це не є технічною помилкою чи опискою, що пов’язана з оформленням тендерної пропозиції, а є помилкою, яка впливає на зміст пропозиції у зв’язку з чим правильним є висновок про те, що наданий у складі тендерної пропозиції переможця лист-згода на обробку персональних даних ОСОБА_1, не відповідає умовам підпункту 3.1.5 пункту 1 розділу III тендерної документації замовника.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110640873

КАС ВС №160/14058/21 14.12.2023

У разі, якщо закупівля була передбачена річним планом, проте не відбулася, то в таких випадках, зокрема, необхідно змінити кінцевий строк подання тендерних пропозицій, у разі, якщо план не змінювався. Лише після таких дій замовник може здійснити таку закупівлю повторно, відповідно до установленого Законом України від 25 грудня 2015 року №922-VIII «Про публічні закупівлі» порядку, оскільки етап розробки та затвердження тендерної документації є наступним, після публікації річного плану. Іншої процедури цим Законом не передбачено.

Дата затвердження тендерної документації, не може передувати даті оприлюднення річного плану або змін до нього, так як всі інші процедури, що безпосередньо стосуються проведення самих торгів, можливі лише після оприлюднення цього плану (змін до нього) в системі закупівель.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115665900

КАС ВС №160/16713/20 28.04.2022

Суб’єкт владних повноважень не може самостійно тлумачити та розширювати перелік кваліфікаційних критеріїв, які містяться у статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки перелік таких кваліфікаційних критеріїв є вичерпним.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104112735

КАС ВС №160/6513/21 04.05.2022

Умови договору про закупівлю не повинні саме сутнісно, змістом виходити за межі тендерної пропозиції (за винятком тих випадків, які передбачає Закон України «Про публічні закупівлі»). Несуттєві відмінності умов договору про закупівлю від його проєкту, які за своїм наповненням не визначають нових договірних зобов’язань, не звужують чи, навпаки, не розширюють договірних зобов’язань сторін, які витікають із тендерних пропозицій і тендерної документації і не суперечать останнім, не можуть мати наслідком нікчемність договору про закупівлю.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104191330

КАС ВС №640/12361/19 01.09.2022

Учасник, якого не визнано переможцем торгів, має право звернутися до замовника з вимогою про надання інформації, яка стосується пропозиції переможця торгів, у тому числі із зазначенням переваг порівняно з пропозицією відповідного учасника. Замовник зобов’язаний надати відповідь на звернення у п’ятиденний строк. Водночас у частині першій статті 32 Закону України «Про публічні закупівлі» законодавець використовує слова «вимога» та «звернення» як тотожні поняття.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106017518