Які товари не можуть бути пропущені через митний кордон України?
Відповідь:
– Згідно з ч. 1 ст. 196 Митного кодексу України від 13 березня 2012 р. № 4495-VI (зі змінами та доповненнями)_ (далі — МКУ) не можуть бути пропущені через митний кордон України:
- товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом;
- товари, на пропуск яких відповідно до закону потрібні дозволи інших державних органів, за відсутності цих дозволів (крім алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також харчових продуктів для власного споживання, що ввозяться громадянами в обсязі та в порядку, встановлених ст. 376 та ч. 2 ст. 378 МКУ);
- товари, що переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог МКУ та інших законів України, крім випадків, передбачених МКУ.
Перевізник зобов’язаний здійснити зворотне вивезення товарів, ввезення і транзит яких на митну територію України заборонений (ч. 2 ст. 196 МКУ).
Яка відповідальність передбачена в разі втрати товарів під час тимчасового зберігання під митним контролем?
Відповідь:
– Згідно з ч. 5 ст. 201 Митного кодексу України від 13 березня 2012 р. № 4495-VI (зі змінами та доповненнями) (далі — МКУ) у разі втрати товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або видачі їх без дозволу органів доходів і зборів утримувач складу тимчасового зберігання, утримувач митного складу, керівник організації, отримувача гуманітарної допомоги, несуть адміністративну відповідальність, передбачену МКУ. Крім того, у таких випадках на цих осіб покладається обов’язок щодо сплати митних платежів, установлених законом на імпорт зазначених товарів.
Утримувач складу тимчасового зберігання, утримувач митного складу, керівник організації, отримувача гуманітарної допомоги, звільняються від відповідальності за втрату товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, та зобов’язання щодо сплати митних платежів, установлених законом на імпорт цих товарів, лише в разі, якщо ці товари були знищені або безповоротно пошкоджені внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов зберігання (ч. 6 ст. 201 МКУ).
Як здійснюється попереднє повідомлення органам доходів і зборів про намір ввезти товари на митну територію України?
Відповідь:
– Згідно з ч. 1 ст. 194 Митного кодексу України від 13 березня 2012 р. № 4495-VI (зі змінами та доповненнями) (далі — МКУ) у разі ввезення товарів на митну територію України декларант або уповноважена ним особа попередньо повідомляють органові доходів і зборів, у зоні діяльності якого товари будуть пред’явлені для митного оформлення, про намір ввезти ці товари.
Попереднє повідомлення про намір ввезти товари на митну територію України здійснюється шляхом надання органові доходів і зборів, у зоні діяльності якого товари будуть пред’явлені для митного оформлення, попередньої митної декларації або іншого документа, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до ст. 94 МКУ (ч. 2 ст. 194 МКУ).
Попереднє повідомлення може здійснюватись у формі електронних документів. Формат таких документів, кодування символів, засоби пересилання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів (ч. 3 ст. 194 МКУ).
Під час надання органові доходів і зборів попереднього повідомлення про намір здійснити переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України цьому органові доходів і зборів надаються документи та/або відомості, у тому числі засобами інформаційних технологій, передбачені ч. 4 ст. 335 МКУ (ч. 4 ст. 194 МКУ).
Положення ст. 194 не застосовуються до морських, річкових та повітряних суден, які під час перебування на митній території України не роблять зупинок у портах чи аеропортах, розташованих на цій території (ч. 5 ст. 194 МКУ).
Який розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування застосовують роботодавці при нарахуванні ФО доходу (винагороди) за цивільно-правовими договорами?
Відповідь:
– Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями) (далі — Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄВ) є роботодавці, зокрема, які використовують працю фізичних осіб за цивільно-правовими договорами [крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем (далі — ФОП), якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та ФОП], у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 3 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками ЄВ є фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абз. другому п. 1 частини 1, чи у ФОП або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами [крім ФОП, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з ЄДР].
Для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини 1 ст. 4 Закону № 2464, ЄВ встановлюється в розмірі 34,7% винагороди за цивільно-правовими договорами (абз. четвертий частини 5 ст. 8 Закону № 2464).
Для підприємств суднобудівної промисловості (клас 30.11 групи 30.1 розділу 30, клас 33.15 групи 33.1 розділу 33 КВЕД ДК 009:2010) — у розмірі 33,2% суми винагороди за виконання робіт (надання послуг).
ЄВ для платників, зазначених у п. 3 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, встановлюється в розмірі 2,6% винагороди за цивільно-правовими договорами (частина 8 ст. 8 Закону № 2464).
Отже, роботодавці нараховують ЄВ фізичній особі на суму винагороди (доходу) за цивільно-правовими договорами в розмірі 34,7%. (для підприємств суднобудівної промисловості — у розмірі 33,2%) та утримують із суми винагороди ЄВ у розмірі 2,6%.
Що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або за вимушений прогул?
Відповідь:
– Відповідно до частини другої ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями) базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄВ) для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, є сума, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування ЄВ поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул.
Отже, базою нарахування ЄВ для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул, є сума, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.
«Який розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування застосовують установи, організації, які виплачують особам допомогу з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?»
Відповідь:
– Відповідно до абз. сьомого п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями) (далі — Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄВ) є роботодавці — підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу з тимчасової непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства, — для осіб, зазначених у пунктах 9–14 цієї частини.
Пунктом 13 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками ЄВ є особи, які відповідно до закону отримують допомогу з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
ЄВ для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 (крім військових частин та органів, які виплачують грошове забезпечення особам, зазначеним у п. 9 частини 1 ст. 4 Закону №2464), встановлюється в розмірі 33,2% визначеної абзацом другим пункту 1 частини 1 ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування ЄВ (абз. другий частини 6 ст. 8 Закону № 2464).
Згідно з абз. другим п. 1 частини 1 ст. 7 Закону № 2464, ЄВ для платників, зазначених в абз. сьомому п. 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, нараховується, зокрема, на суму допомоги або компенсації відповідно до законодавства.
Відповідно до абз. третього п. 1 частини 1 ст. 7 Закону № 2464 нарахування та сплата ЄВ за платників, зазначених, зокрема, у п. 13 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, здійснюється за кошти державного бюджету в порядку, встановленому КМУ, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Платники, зазначені, зокрема, у п. 13 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, звільняються від сплати ЄВ із отриманих ними сум грошового забезпечення, допомоги або компенсації (частина 1 ст. 8 Закону № 2464).
Отже, установи, організації нараховують ЄВ особам на суму допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 33,2%, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу, та не утримують ЄВ із зазначених сум.
ДПІ в Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві