Євросоюз зі здивуванням виявив, що в Україні, окрім гангстерів при владі,
які не дотримуються свого слова, є ще сотні тисяч громадян
Станом на сьогодні українська влада й далі закручує гайки — продовжує судові переслідування активістів і громадян, непричетних до організації акцій протесту, відверто саботує європейський вектор, імітуючи назовні «переговори» і «демократію». Так наша влада імітувала і вводила в оману народ України цілий рік, поки за декілька днів не оголосила про відмову рухатись у напрямку асоційованого членства з Євросоюзом.
Пізніше представники уряду пояснили, що підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС на Вільнюському саміті без проведення переговорів щодо нормалізації торгово-економічних відносин з країнами Митного союзу 2014 року збільшило б українське негативне зовнішнє торговельне сальдо з країнами МС до 15 млрд доларів. Виникає питання: урядовці дізнались про це за декілька днів до саміту? Якщо ж ні, то навіщо було тягнути час до останнього, вселяючи суспільству нездійсненні надії? Мабуть, відповідь полягає в тому, що очільники країни здогадувались про негативний резонанс, який викличуть такі дії серед громадян. Тому якнайдовше мовчали про свої наміри.
Але, мабуть, уряд не міг передбачити, що начебто правильні дії українських політиків (вступ до ЄС не несе в собі жодних демократичних загроз, але створить набагато більші загрози економічні) спричинять масове невдоволення і цим самим підштовхнуть на публічне висловлення свого несприйняття такого розвитку подій в Україні.
Хоча час уже втрачено й повернути все назад неможливо, Президент України і представники чинної влади почали заспокоювати народ обіцянками, що євроінтеграційний курс продовжено. Але давайте дивитись правді в очі. Якщо проаналізувати, з якою країною ми найбільше торгуємо, то тут не виникає жодних питань, бо Російська Федерація посідає виключну позицію в структурі українського експорту й імпорту, на неї припадає чверть від усього їх обсягу.
Звісно, необхідно зазначити, що договір з ЄС про зону вільної торгівлі відкриває для України не тільки цей ринок, оскільки ЄС має домовленості і з іншими країнами-партнерами. Також ЄС в майбутньому планує укласти необхідні угоди зі США, Японією та Індією.
Звичайно, ці «перспективи», якщо можна їх так назвати, будуть для України перспективами, але потрібно розуміти, що «двері» не будуть відкриті тільки на експорт, імпорт у країну також збільшиться. І якщо наші виробники не будуть готові до цього, то на них очікує неприємний сюрприз у вигляді занадто жорсткої конкуренції з боку демократичної Європи. З іншого боку, якщо українські товари вийдуть на європейський ринок і там зможуть закріпитися, тоді для них буде відкрита більша частина ринків світу.
Серед ризиків і для держбюджету, і для платіжного балансу часто називають можливу негативну реакцію країн Митного союзу на асоціювання України з ЄС. Слід визнати, що у східних партнерів об’єктивно є потреба захистити свої ринки від реекспорту з України європейських товарів. Проте вона застосовується до обмеженої групи товарів (соняшникова олія, шкіра тварин, брухт металів і т. ін.). Ця сума незначна — 100–200 млн грн. Тобто для бюджету вона не відіграє помітної ролі. Якщо ж ми говоримо в цілому про погіршення та навіть замороження відносин, імпорту, то це, звичайно, може вдарити по Україні. Але варто розуміти, що торгові війни невигідні самій Росії. Більше того, можна додати, що інтенсифікація процесів інтеграції України з Євросоюзом підвищить привабливість української економіки для росіян з погляду не лише збуту товарів, а й інвестицій. Це доводить, зокрема, досвід країн Балтії.
Приєднання прибалтійських країн до Європи теж сприймалось Росією як зрада цілісної в минулому великої сім’ї, і ця думка нав’язувалася всім країнам пострадянського простору. Але час іде, і наразі можна вже робити висновки щодо того, яким виявився вибір — правильним чи ні. І повертаючись до того періоду, можна констатувати, що країнам Прибалтики, як і будь-якій пострадянській країні, легко на їхньому шляху теж не було, але вони адаптувалися. То невже Україна не зможе? Ніхто не говорить про те, що буде легко, але й зараз жити в Україні важко. І за оцінками експертів, легше в найближчі роки не буде. А рух у бік асоціації з ЄС міг у довгостроковій перспективі покращити життя українського народу.
Та ще необхідно зазначити, що Угода про асоціацію з ЄС (або, якщо хочете, вибір між нею та Митним союзом) — питання цивілізаційного вибору для України. Підходити до цього питання тільки із суто економічними підрахунками не зовсім доречно хоча б з огляду на примарну точність різноманітних прогнозів. Кожен рахує по-своєму. І в кожного може бути своя правда та навіть істина.
Тут можна пригадати хоча б результати дослідження, проведеного під егідою Євразійського банку розвитку, в якому брали участь, зокрема, Інститут економіки та прогнозування НАН України та Інститут народногосподарського прогнозування Російської академії наук. За їхніми оцінками, інтеграційний ефект від зближення з Митним союзом для України в перспективі може становити 6%, тоді як асоціація з ЄС може зменшити український ВВП на 1,5% через зниження торгового обігу з росіянами, білорусами, казахами.
Водночас, згідно з дослідженням Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (підтримувалося Світовим банком і Фондом «Відродження»), вступ України до Митного союзу призведе до скорочення добробуту в Україні на 0,5% в середньостроковій і на 3,7% — у довгостроковій перспективі. Проста зона вільної торгівлі з ЄС сприятиме підвищенню добробуту на 1,3% у середньостроковій і на 4,6% — у довгостроковій перспективі. Глибока і всеосяжна ЗВТ може підвищити добробут на 4,3% у середньостроковій і на значні 11,8% — у довгостроковій перспективі.
Беручи до уваги хоча б статус зазначених інституцій, ставити під сумнів якість їх аналізу дивно. Хто, що і як рахує та ще й прогнозує — річ доволі суб’єктивна.
Велике значення в контексті зовнішніх інтеграційних процесів має не лише результат, а й сам процес. Варто зважати на те, що з боку ЄС у переговорах з Україною меркантильні інтереси лобіювалися нехай і з певними хитрощами та латентним тиском, але без «ударів довбнею по голові». Хоч якихось меж пристойності було дотримано. Чого не скажеш про Митний союз.
«Непідписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС є банальним свідченням страху олігархічних бізнесових груп перед прозорою конкуренцією. Українські монополісти неспроможні вести бізнес за світовими стандартами. Саме тому вони обирають знайомі механізми співпраці з корумпованими сусідами», — коментує Олексій Хмара, виконавчий директор «Transparency International Україна».
Та це й не дивно, адже в Україні за 2013 рік вкрали близько 200 мільярдів гривень. Саме така сума набігає, якщо підрахувати розкрадання бюджетних коштів та приватизацію землі й іншого державного майна. Віктор Янукович про це добре знає, адже ще 8 червня 2011 року він заявив на засіданні Національного антикорупційного комітету, що через корупційні оборудки у сфері державних закупівель від 10 до 15% державного бюджету осідають у кишенях чиновників. «Це 4–7 мільярдів доларів», — сказав він.
Якщо взяти середнє значення з інтервалу, названого Віктором Федоровичем, — «від 10 до 15% державного бюджету», то отримаємо оцінку розкрадання бюджетних коштів в розмірі 12,5% держбюджету.
Однак за ті два з половиною року, які минули після вищезгаданого виступу Януковича, зріс не тільки розмір держбюджету, а й відсоток розкрадання бюджетних коштів. Про це є цілком офіційні дані, тільки вже не президентські, а Рахункової палати.
Але окрім закупівель згідно вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель», є ще й закупівлі взагалі без торгів. Якщо базуватися на висновку Рахункової палати про те, що в разі застосування закупівель без конкурентних процедур вартісний показник «у рази більший, ніж вартість договорів за конкурентними процедурами», то нинішній відсоток розкрадання бюджетних коштів слід збільшити хоча б удвічі, тобто до 25% видатків держбюджету. Це близько 100 млрд грн за рік.
Українські експерти зазначають, що внаслідок такого ведення бізнесу і звичних для всіх корупційних схем жодних позитивних реформ у сфері боротьби з корупцією за останній час не було. Оцінка інвестиційного клімату в Україні дає схожі результати.
«Останніми роками саме підготовка підписання угоди з ЄС була для бізнесу гарантією, що уряд проводитиме реальні реформи для боротьби з корупцією, — відзначає виконавчий директор «Європейської бізнес-асоціації» Ганна Дерев’янко. — Нинішня оцінка інвестиційного клімату в Україні, що розраховується асоціацією, складає 2,39 бала за п’ятибальною шкалою. При цьому зростання рейтингу було зафіксоване лише в останньому кварталі, що було пов’язане з очікуваним підписанням Угоди про асоціацію з ЄС. До цього оцінка бізнес-клімату з кінця 2011 року не перевищувала 2,19 бала».
Зовнішньополітичний пріоритет — це вибір майбутнього країни, а тривале дотримання цього пріоритету — запорука успішного майбутнього. Звісно ж, дуже хотілося б вірити, що Угоду про асоціацію між Україною та ЄС все ж таки, не дивлячись на останні події, буде підписано й ратифіковано. Зрештою, влади приходять і відходять, а Україна залишається. От тільки дуже хотілося б помилитися, але варто бути готовими до того, що після підписання угоди або її непідписання в Україні може обвалитися все, що тільки може обвалитися. Обвалитися не внаслідок асоціації з Європейським Союзом — а внаслідок дій та бездіяльності влади під прикриттям цієї асоціації.