>
Тел.: +38(044)451-85-71
email: radnukdz@gmail.com
Передплатний індекс 89613

Календарь

ПНВТСРЧТПТСБВС
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       

Новини

ОСТАННІ НОВИНИ:

21.09.2018cal

Smarttender обирай - інфо тримай…


Хто здійснюватиме моніторинг публічних закупівель?

Рейтинг: 0
Коментарі: 0
Рейтинг: 0  
Комментарии: 0
Читати всю статтю ...
20.09.2018cal

20.09.2018

13 вересня 2018 року на засіданні Антимонопольного комітету України прийнято рішення


про надання дозволу на концентрацію інтернет-супермаркету «Rozetka» і групи компаній «EVO».

Рейтинг: 0
Коментарі: 0
Рейтинг: 0  
Комментарии: 0
Читати всю статтю ...
20.09.2018cal

Перший електронний майданчик приєднався до партнерської програми Openmarket з продажу арештованого майна


19 вересня комісія Міністерства юстиції України прийняла рішення

Рейтинг: 0
Коментарі: 0
Рейтинг: 0  
Комментарии: 0
Читати всю статтю ...

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві інформує:



ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві інформує:


1. Які визначені критерії достатньої переробки товару?

Відповідь: Згідно із ч.1 ст.40 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі- МКУ) у разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями ст.40 МКУ.

     Частиною 2 ст.40 МКУ визначено, що критеріями достатньої переробки є:

     1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;

     2) зміна вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалорної частки);

     3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалорної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.

     Критерії достатньої переробки, визначені в п.2 і 3 ч.2 ст.40 МКУ, для конкретних товарів встановлюються та застосовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.40 МКУ).

     Якщо стосовно конкретного товару такі критерії достатньої переробки, як правило адвалорної частки та виконання виробничих і технологічних операцій, не встановлено, то застосовується правило, згідно з яким товар вважається підданим достатній переробці, якщо в результаті його переробки змінено класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків (ч.4 ст.40 МКУ).

     У разі застосування правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначено, - за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні (ч.5 ст.40 МКУ).


2. В які строки  приймається попереднє рішення при визначенні країни походження  товарів?

Відповідь: Відповідно до п. 4 ст. 23 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) встановлено, що попередні рішення можуть прийматися з питань:

     1) класифікації товарів (у тому числі комплектних об’єктів, що постачаються

в розібраному стані декількома партіями протягом тривалого періоду) згідно з УКТ ЗЕД;

     2) визначення країни походження товарів;

     3) надання у випадках, передбачених цим Кодексом, дозволу на поміщення товарів в окремі митні режими.

     Попереднє рішення про визначення країни походження товару приймається в строк, що не перевищує 150 днів з дня отримання органом доходів і зборів відповідного звернення за умови, що декларантом або уповноваженою ним особою повідомлено всі необхідні для прийняття такого рішення дані про товар (п.5 ст.23 МКУ).

      Строк дії попереднього рішення становить три роки з дати його винесення, якщо факти та умови (у тому числі правила визначення походження товарів), на основі яких було прийнято це рішення, залишатимуться незмінними (п.6 ст.23 МКУ).

     Такі рішення виносяться до початку переміщення товарів через митний кордон України у порядку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2012 № 737, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 12.07.2012 за № 1176/21488.

     При непідтверджені відомостей про заявлену країну походження товару у митній декларації орган доходів і зборів оформлює картку відмови із зазначенням причин такої відмови у відповідності до наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2012 за № 1360/21672. При цьому рішення про визначення країни походження товарів не приймається.


3.Як визначається митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України?

Відповідь: Згідно ч.1. ст.51 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

     Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до гл.9 МКУ (ч.2 ст.51 МКУ).

     Визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України у митних режимах, відмінних від митного режиму імпорту, здійснюється згідно з положеннями ст.65 та ст.66 МКУ (ч.3 ст.51 МКУ).

     Під час визначення митної вартості носіїв інформації, які імпортуються, що містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних, ураховується лише вартість носія інформації за умови виділення з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості програмного забезпечення та/або вартості носія (ч.4. ст.51 МКУ).

     Відомості щодо вартості програмного забезпечення та/або вартості носія повинні базуватися на документально підтверджених даних.

     При цьому слід ураховувати, що:

     1) термін ”носій інформації” не стосується інтегральних мікросхем, напівпровідників та інших подібних пристроїв чи виробів, в які інкорпоровані такі інтегральні мікросхеми чи пристрої;

     2) термін ”програмне забезпечення” не стосується звукових, кіно- та відеозаписів.

     У випадках, встановлених МКУ, митна вартість товарів може бути визначена до перетину товаром митного кордону України (ч.6 ст.51 МКУ).


4.В яких випадках застосовується метод  визначення митної вартості на основі  віднімання вартості?

    Відповідь:  Згідно із ч. 1 ст. 62 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена відповідно до положень ст. 58 - 61 МКУ (метод визначення вартості за ціною договору (контракту), метод визначення вартості зо ціною договору щодо ідентичних товарів і метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), їх митна вартість визначається згідно з положеннями ст. 62.1 МКУ на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи послідовність застосування ст. 62 та ст. 63 МКУ може бути зворотною.


5. Як визначається митна вартість товарів  на основі додавання  вартості  (обчислена вартість)?

Відповідь: Згідно із ч. 1 ст. 63 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) для визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) за основу береться надана виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум:

     1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються;

     2) обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну;

     3) загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів.

     Посадова особа органу доходів і зборів не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості. Інформація, подана виробником товарів для цілей визначення митної вартості згідно з положеннями ст. 63 МКУ, може бути перевірена в країні - виробникові товарів уповноваженими органами України за згодою виробника і за умови повідомлення заздалегідь уряду країни - виробника товарів та за відсутності заперечень проти такої перевірки (ч. 2 ст. 63 МКУ).


6. Як декларант або уповноважена ним особа  здійснює заявлення митної вартості товарів?

Відповідь:   Згідно із ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому р.VIII МКУ та гл.8 МКУ.

     Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані:

     1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

     2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

     3) нести всі додаткові витрати, пов’язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (ч.2 ст.52 МКУ).

     У випадках, визначених МКУ, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч.4 ст.52 МКУ).

     У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене (ч.8 ст.52 МКУ).

     Відомості, зазначені у ч.8 ст.52 МКУ, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.9 ст.52 МКУ).

     Форма декларації митної вартості та правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.10 ст.52 МКУ).

     Зокрема, наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» затверджено форму декларації митної вартості.

     Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують (ч.11 ст.52 МКУ).


7. Які документи подає декларант або уповноважена ним особа  для підтвердження заявленої митної вартості товарів?

Відповідь:Згідно із ч.1. ст. 53 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

     Частиною 2 ст .53 МКУ визначено документи, які підтверджують митну вартість товарів:

     1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5 і ч.6 ст.52 МКУ,

та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

     2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

     3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу);

     4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

     5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

     6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

     7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

     8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.


8. Чи включається вартість транспортно-експедиторських послуг , пов’язаних з перевезенням товарів на митній території України, до митної вартості товарів?

Відповідь: Згідно із п.п. 5, 6 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) при визначенні митної вартості товарів до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті

за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України та витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов’язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі витрати

не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

     Відповідно до ч. 3 п. 2 ч. 11 ст. 58 МКУ, витрати на транспортування товару після його ввезення не включаються до митної вартості товарів за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена

за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

     Згідно з п. 4 ст. 306 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436 – IV транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов’язаним з перевезенням вантажу.

Законом України від 01.07.2004 № 1955 – IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність – це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

     Відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі – Методичні рекомендації), собівартість перевезень (робіт, послуг) це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств, безпосередньо пов’язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

     Підпунктом 8 Методичних рекомендацій зазначено, що до собівартості перевезень включаються також витрати, пов’язані з реалізацією перевезень (робіт, послуг), зокрема: оплата послуг транспортно-експедиторських, страхових та посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду).

     Враховуючи викладене, плата експедитору за надання ним послуг з організації та забезпечення перевезень імпортних вантажів на умовах поставки, які передбачають оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару, в тому числі в разі надання послуги на всьому шляху прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, нерозподіленої до та після перетину митного кордону України, може розглядатись в кожному окремому випадку, виходячи з виду транспортно-експедиторської послуги, яка надається експедитором.


9. Як здійснюється контроль правильності визначення митної вартості товарів?

Відповідь:  Згідно із ч.1 ст.54 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

     Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 МКУ (ч.2 ст.54 МКУ).

     За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 МКУ (ч.3 ст.54 МКУ).

     У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7 ст.54 МКУ).


10. У яких випадках застосовується визначення вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів?

Відповідь: Згідно із ч.1 ст.59 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст.58 МКУ (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту), за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

     Відповідно до ч.2 ст.59 МКУ при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у ст.59 МКУ При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

     1) фізичні характеристики;

     2) якість та репутація на ринку;

     3) країна виробництва;

     4) виробник.

     Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам ч.2 ст.59 МКУ (ч.3 ст.59 МКУ).

     Разом з тим, ч.1 ст. 61 МКУ визначено, що товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються.

     Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, що оцінюються (ч.2 ст.61 МКУ).

     Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконані в Україні (ч.3 ст.61 МКУ).


11. У яких випадках  здійснюється  огляд та переогляд  ручної  поклажі та багажу?

Відповідь: Відповідно до ч. 1 ст. 339 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) якщо є підстави вважати, що в ручній поклажі або багажі громадянина переміщуються через митний кордон України, у тому числі транзитом, товари, які підлягають обліку і відповідним видам контролю, зазначеним у частині першій ст. 319 МКУ, чи товари, при митному оформленні яких справляються митні платежі, а також товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено, орган доходів і зборів має право провести огляд, а в разі необхідності - і переогляд ручної поклажі та багажу з їх розпакуванням.

     Огляд та переогляд ручної поклажі, багажу громадянина здійснюються в присутності цього громадянина чи уповноваженої ним особи (ч. 2 ст. 339 МКУ).

     Огляд та переогляд ручної поклажі, багажу за відсутності громадянина чи уповноваженої ним особи здійснюються:

     1) якщо є підстави вважати, що несупроводжуваний багаж містить товари, які становлять небезпеку для життя і здоров’я людей, тварин та рослин, а також довкілля;

     2) якщо громадянин або уповноважена ним особа не з’явилися протягом одного місяця з дня надходження до митниці призначення несупроводжуваного багажу;

     3) у разі залишення на території України ручної поклажі, багажу з порушенням зобов’язання про їх транзит через територію України (ч. 3 ст. 339 МКУ).

     Огляд та переогляд ручної поклажі, багажу за відсутності громадянина чи його уповноваженого представника здійснюються в присутності представників підприємства, що здійснює перевезення, пересилання ручної поклажі та багажу чи їх зберігання (ч. 4 ст. 339 МКУ).

     Про здійснення огляду та переогляду складається акт, форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 636, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2013 за № 1004/21316.

     Один примірник акта огляду (переогляду) передається громадянину або уповноваженій ним особі або представнику підприємства, що здійснює перевезення, пересилання ручної поклажі та багажу чи їх зберігання (ч. 6 ст. 339 МКУ).


12. Які особливості здійснення митного контролю міжнародних поштових експрес –відправлень, що переміщуються через митний кордон україни?

Відповідь: Згідно із ч.7 ст.233 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495 – VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) міжнародні поштові (крім тих, що переміщуються через територію України транзитом) та експрес-відправлення переміщуються через митний кордон України після здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, що знаходяться в цих відправленнях.

     Оператори поштового зв’язку та експрес-перевізники на вимогу органу доходів і зборів пред’являють відправлення для здійснення митного огляду. Способи такого пред’явлення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну полвтику. Як правило, при проведенні митного огляду товарів, що переміщуються (пересилаються) в міжнародних поштових та експрес-відправленнях, органи доходів і зборів використовують технічні засоби митного контролю (ч.8 ст.233 МКУ).

     Органи доходів і зборів не вимагають пред’явлення для митного контролю листів, поштових карток та секограм. За наявності достатніх підстав вважати, що в зазначених відправленнях містяться товари, щодо яких законодавством встановлено заборони та/або обмеження щодо переміщення через митний кордон України, а також за результатами проведення митного огляду на підставі вибіркових або випадкових перевірок органи доходів і зборів мають право вимагати пред’явлення зазначених відправлень. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України (ч.9 ст.233 МКУ).

     При надходженні міжнародного експрес-відправлення до митниці призначення посадова особа цієї митниці здійснює підтвердження з відміткою на супровідних документах, що експрес-перевізник виконав узяті на себе зобов’язання щодо доставки та пред’явлення цього експрес-відправлення. Допускається з дозволу органу доходів і зборів та під його контролем зберігання експрес-перевізником або його повіреним експрес-відправлень до завершення їх митного оформлення (ч.11 ст.233 МКУ).

     Оператори поштового зв’язку, експрес-перевізники чи їх повірені зобов’язані за свій рахунок пред’являти органам доходів і зборів для здійснення митного контролю міжнародні поштові та експрес-відправлення, що переміщуються через митний кордон України (ч.12 ст.233 МКУ).


13. Який порядок переміщення на митну територію домашніх тварин?

Відповідь:Згідно із ст. 375 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI

зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) домашні тварини, що ввозяться громадянами на митну територію України, підлягають письмовому декларуванню та застосуванню до них заходів контролю, визначених законом.

Письмове декларування домашніх тварин здійснюється з використанням митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов’язаних з провадженням підприємницької діяльності, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 431.

Крім того відповідно до Переліку товарів, що підлягають державному контролю (у тому числі у формі попереднього документального контролю) у разі переміщення їх через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 № 1031 зі змінами, живі тварини підлягають ветеринарно-санітарному контролю.

Вимоги до об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю

та нагляду, що переміщуються через державний кордон України, визначені Законом України від 25.06.1992 № 2498-XII «Про ветеринарну медицину» зі змінами (далі – Закон 2498). Згідно із ч. 1 ст. 85 Закону 2498 вантажі

з товарами, що ввозяться на територію України, зокрема, повинні:

супроводжуватися оригіналами міжнародних ветеринарних сертифікатів, підписаних державним інспектором ветеринарної медицини країни походження, як це передбачається відповідними ветеринарно-санітарними заходами;

у разі ввезення на територію України живих тварин – походити з країн або зон, які є вільними від хвороб, що підлягають повідомленню, або у випадках, рекомендованих Міжнародним епізоотичним бюро (Всесвітньою організацією охорони здоров’я тварин), – із зон з низьким рівнем присутності хвороби, що підлягає повідомленню, в межах країни походження та не транспортуватися через територію, щодо якої існують обмеження, підтверджені відповідною міжнародною організацією або ветеринарною адміністрацією країни походження чи транзиту.

Вимоги до перевезення тварин авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом встановлені Правилами транспортування тварин, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1402


14. Який порядок  переміщення лікарських засобів  громадянами через митний кордон України?

Відповідь:Пунктом 19 частини 1 статті 370 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, зі змінами та доповненнями, встановлено:

     лікарські засоби, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України, вважаються особистими речами.

     Обсяги та порядок ввезення громадянами на митну територію України лікарських засобів та спеціального дитячого харчування встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 458, згідно з пунктом 1 якої громадяни можуть ввозити на митну територію України лікарські засоби, які переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина, в таких обсягах:

     у кількості, що не перевищує п’яти упаковок кожного найменування на одну особу (крім лікарських засобів, що містять наркотичні чи психотропні речовини);

     у кількості, що не перевищує зазначену в наявному в особи рецепті на такий лікарський засіб, виданому на ім’я цієї особи та засвідченому печаткою лікаря та/або закладу охорони здоров’я.


15.Який порядок і умови вивезення  за межі митної території України музичних інструментів?

Відповідь:Порядок переміщення (пересилання) товарів через митний кордон України громадянами встановлений Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ).

Порядок переміщення через державний кордон України культурних цінностей, регулюється:

Законом України від 21 вересня 1999 року № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» зі змінами (далі – Закон 1068);

Інструкцією про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України, затвердженою наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22.04.2002 № 258, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 09.07.2002 за № 571/6859 (далі – Інструкція 258).

Законодавством України не встановлено заборон на переміщення громадянами через митний кордон України музичних інструментів (крім унікальних та рідкісних, які згідно із Законом 1068 відносяться до культурних цінностей).

Переносні музичні інструменти у кількості не більше двох штук, які відносяться до особистих речей, при переміщенні (пересиланні) громадянами через митний кордон України, підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно, або, за бажанням власника чи на вимогу органу доходів і зборів, письмово, не оподатковуються митними платежами та звільняються від подання документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, а також від застосування до них видів державного контролю (ст. ст. 369, 370 МКУ).

При переміщенні через митний кордон України музичних інструментів, що є культурними цінностями, органами доходів і зборів здійснюється контроль у пунктах пропуску через державний кордон України у формі попереднього документального контролю (ч. 2 ст. 561 МКУ).

Свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей є підставою для пропуску зазначених у ньому культурних цінностей за межі митної території України. Вивезення культурних цінностей без цього свідоцтва забороняється (ст. 13 Закону 1068).

Не потрібен дозвіл Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України на вивезення (тимчасове вивезення) музичних інструментів (за наявності одного з документів: фабричний паспорт, торгова квитанція, чек, ярлик на інструменті тощо), що виготовлені після 1950 року, у т.ч.:

фабричні серійні музичні інструменти вітчизняного та зарубіжного виробництва;

механічні та електромузичні інструменти фабричного виробництва (д. 1 до Інструкції 258).

При цьому, згідно із п. 4 наказу Міністерства культури і мистецтв України від 24.09.2003 № 595 «Про затвердження зразків паспортів на смичкові музичні інструменти і смички та переліку державних установ, яким надається право проведення державної експертизи смичкових музичних інструментів і смичків», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2003 за № 920/8241 зі змінами, державну експертизу та видачу паспортів на смичкові музичні інструменти та на смички здійснюють державні установи, заклади культури, навчальні заклади, яким надано право проведення державної експертизи музичних інструментів згідно з переліком, наведеним у п. 12 Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від 15.11.2002 № 647 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.12.2002 за № 948/7236.


16. Чи може громадянин замовити за кордоном набір кухонних ножів та ножів, що є робочим інструментом?

Відповідь: Частиною 1 ст. 365 та ч. 1 ст. 367 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) встановлено, що громадяни за умови дотримання вимог МКУ та інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну (у тому числі з метою транзиту) та вивезення з України та мають право пересилати товари через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях у порядку, встановленому гл. 36 МКУ, крім товарів, заборонених до такого пересилання.

     Порядок перевезення зброї через державний кордон України визначено Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.10.1998 за № 637/3077, згідно з п.п. 8.11, 12.14 якої:

     холодна зброя - предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння шляхом безпосередньої дії тяжких (небезпечних для життя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких ґрунтується на використанні м’язової сили людини;

     холодна зброя перевозяться громадянами через митний кордон України на підставі дозволів на право перевезення зброї територією України, які видаються МВС України, ГУМВС, УМВС.

     Відповідно до п. 37 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 у міжнародних поштових відправленнях забороняється пересилати холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони.

     Враховуючи зазначене, чинним законодавством не встановлено заборони на ввезення (пересилання) в Україну інструментів та ножів (крім тих, що належать до холодної зброї).




17. Які особливості переміщення  громадянами транспорт засобів на митну територію України?

Відповідь: Згідно із ч. 1 ст. 365 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) громадяни за умови дотримання вимог МКУ та інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну (у тому числі з метою транзиту) та вивезення з України.

     Положеннями ст. 2-3 Закону України від 06.07.2005 № 2739-IV «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» зі змінами встановлено:

     пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу реєстрацію в Україні транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД) як вироблених в Україні, так і ввезених на митну територію України, нових і таких, що були в користуванні, здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам: не нижче рівня „ЄВРО-3” – з 1 січня 2013 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня «ЄВРО-3» як обов’язкових;

     документом, що засвідчує відповідність транспортних засобів вимогам технічних регламентів та національних стандартів, є сертифікат або інший документ про підтвердження відповідності, виданий згідно із законодавством України, що вказує, якому саме рівню екологічних норм відповідає за конструкцією транспортний засіб («ЄВРО-2»-«ЄВРО-6» або іншому рівню).

     Особливості митного оформлення товарів за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД, що ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу, визначені ст. 377 МКУ. Відповідно до ч. 2 ст. 377 МКУ зазначені товари, що ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу, підлягають обов’язковій сертифікації у випадках, встановлених законодавством для підприємств.      

Документи, що засвідчують відповідність таких товарів вимогам технічних регламентів та національних стандартів, подаються органам доходів і зборів під час митного оформлення цих товарів з метою вільного обігу та уповноваженим органам під час їх державної реєстрації в Україні.

Правила митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджені наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 № 1118, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.11.2005 за № 1428/11708 (зі змінами).


18. Який порядок тимчасово ввезення громадянами товарів  на митну територію України?

Відповідь:Відповідно до п. 3.1 розділу ІІІ Порядку справляння митних платежів при ввезенні на митну територію України товарів громадянами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2012 № 581, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.06.2012 за № 916/21228 при тимчасовому ввезенні на митну територію України товарів, що переміщуються в ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі та сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 1000 євро, які ввозяться через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та 500 євро та сумарна вага яких перевищує 50 кг, через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення пункти пропуску через державний кордон України, громадянами вноситься грошова застава в розмірі суми митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких товарів на митну територію України з метою вільного обігу.

     Згідно з ч. 5 ст. 379 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) дозволяється тимчасове ввезення на митну територію України домашніх тварин в кількості не більше 3 ссавців, 6 птахів, 20 акваріумних риб без застосування до них заходів гарантування, передбачених МКУ, та з поданням органам доходів і зборів документів, які видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України.

     Частиною 7 ст. 379 МКУ визначається, що у разі вивезення товарів за межі митної території України в установлені строки грошова застава повертається громадянам. Порядок внесення та повернення грошової застави встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.


19. Який поряд транзиту  товарі громадґнами  через митну территроію України?

Відповідь: Відповідно до ч. 1 ст. 379 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ) громадяни мають право ввозити з метою транзиту товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, за умови усного або, за бажанням власника цих товарів чи на вимогу посадової особи органу доходів і зборів, письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян.

     Пропуск через митний кордон України товарів (крім транспортних засобів особистого користування), сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують вищезазначені критерії, що ввозяться громадянами на митну територію України з метою транзиту, здійснюється в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов’язання про їх зворотне вивезення (транзит) (ч. 2 ст. 379 МКУ).

     Строки ввезення товарів з метою транзиту встановлюються відповідно до ст. 95 МКУ (ч. 6 ст. 379 МКУ).

     У разі вивезення товарів за межі митної території України в установлені строки грошова застава повертається громадянам (ч. 7 ст 379 МКУ).


20. Чи підлягаються тимчасовому вивезення громадянином –резидентом транспортні засоби , які перебувають у заставі?

Відповідь: Відповідно до п. 53 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 (далі – Порядок 1388), транспортні засоби, на які згідно

із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до п. 25 Порядку 1388), до поїздок за кордон не допускаються.

     Довідково: згідно п. 25 Порядку 1388 державна реєстрація придбаних у розстрочку транспортних засобів проводиться із внесенням до свідоцтва про реєстрацію відповідного запису.


21. Як оподатковуються товари, що переміщуються громянамии у супроводжувальному багажі?

Відповідь:Відповідно до ч. 6 ст. 374 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 150 євро, що переміщуються у несупроводжуваному багажі, підлягають усному декларуванню на підставі товаросупровідних документів та не є об’єктами оподаткування митними платежами.

     Товари (крім підакцизних), що переміщуються в несупроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, але не перевищує еквівалент 10000 євро, або переміщуються (пересилаються) без дотримання умов, передбачених ч. 5 ст. 374 МКУ, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, та оподатковуються ввізним митом за ставкою 10 відсотків та податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України. Базою оподаткування для таких товарів є частина їх сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 150 євро (ч. 7 ст. 374 МКУ).

     Товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 10000 євро, що переміщуються на митну територію України в несупроводжуваному багажі підлягають декларуванню та митному оформленню з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств, а також дозволів (ліцензій), сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності у випадках, установлених законодавством України для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, та оподатковуються ввізним митом за повними ставками МКУ і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України (ч. 8 ст. 374 МКУ).

     Водночас згідно із п. 1 ч. 10 ст. 374 МКУ при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами особисті речі, визначені ст. 370 МКУ.


22. Як оподатковуються товари, що надходять на адресу громадян у вантажному відправленні?

Відповідь: Частиною 8 ст. 374 Митного кодексу України від 13березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями встановлено, що товари (крім підакцизних), незалежно від їх фактурної вартості, які переміщуються на митну територію України у вантажних відправленнях, підлягають декларуванню та митному оформленню з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств, а також дозволів (ліцензій), сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності у випадках, установлених законодавством України для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, та оподатковуються ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України.


23.Які особливості тимчасового ввезення громадянами –резидентами транспортних засобів особистого користування?

Відповідь:      Відповідно до ч. 3 ст. 380 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495 - VI зі змінами та доповненнями тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов’язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

     Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов’язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, розділом X МКУ.

     Громадяни-резиденти, які перебувають на тимчасовому консульському обліку в консульській установі України за кордоном, мають право тимчасово ввозити на митну територію України під письмове зобов’язання про зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, один транспортний засіб особистого користування, що класифікується за товарною позицією 8703 (крім товарної підпозиції 8703 10) згідно з УКТ ЗЕД, та причіп до нього, що класифікується за товарною підпозицією 8716 10 згідно з УКТ ЗЕД (за умови ввезення разом із транспортним засобом), на строк, що не перевищує 60 днів протягом одного календарного року (який може бути як безперервним, так і з перервами), без сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Зазначені транспортні засоби можуть бути тимчасово ввезені на митну територію України за умови подання органу доходів і зборів документів, що підтверджують право власності громадянина на такі транспортні засоби та їх реєстрацію на території відповідної країни.


24. Чи підлягають оподаткуванню товари, що вивозяться (пересилаються) громадянами за межі митної території України в зв’язку з виїздом на ПМЖ?

Відповідь: Відповідно до ч. 1 ст. 371 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495 - VI далі - МКУ) товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро (крім зазначених у частині другій цієї статті), не підлягають письмовому декларуванню при їх вивезенні (пересиланні) громадянами за межі митної території України.

     Товари, сумарна фактурна вартість яких перевищує еквівалент 10000 євро, при вивезенні (пересиланні) громадянами за межі митної території України, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, та звільняються від подання документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, за умови, що ці товари вивозяться громадянами у зв’язку з їх виїздом за межі України на постійне місце проживання (ч. 4 ст. 371 МКУ).


25. Коли дозволяється зміна маркування на товарах та їх упаковці?

 Відповідь:    Відповідно до ч. 1 ст. 402 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року

№ 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) у процесі здійснення митного оформлення допускається зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на товарах або їх упаковці з метою усунення ознак порушень прав інтелектуальної власності за умови узгодження таких операцій з правовласником або на його вимогу. Такі операції здійснюються за рахунок правовласника або інших осіб за домовленістю з ними.

     За результатами операцій, зазначених у ч. 1 ст. 402 МКУ, складається акт про відсутність ознак порушення прав інтелектуальної власності, який підписується, у тому числі правовласником.

     Зміна маркування на товарах та їх упаковках відбувається відповідно до Порядку взаємодії підрозділів митниці при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 647, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2012 № 1033/21345 (далі – Порядок 647).

     Згідно з р. VIІ Порядку 647 за результатами проведення операцій, передбачених ч. 1 ст. 402 МКУ, складається акт про відсутність ознак порушення прав інтелектуальної власності за формою, наведеною у додатку 3 Порядку 647, який підписується посадовою особою органу доходів і зборів, правовласником та власником товару. Після підписання такого акта товар підлягає митному оформленню у встановленому законодавством порядку.


26.Які документи подаються батьками, які уримують двох чи більше дітей віком до 18 років, для отримання ПСП?

Відповідь: Відповідно до п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) будь – який платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунок на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

     Згідно зі ст. 1 розділу ХІХ ПКУ до 31 грудня 2014 року для цілей застосування п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст.169 ПКУ податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

     Відповідно до п.п. 169.1.2 п. 169.1 ст. 169 ПКУ платник податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, має право на податкову соціальну пільгу у розмірі 100 відсотків суми пільги, яка визначена п.п. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 ПКУ, у розрахунку на кожну таку дитину.

     Статтею 2 Порядку надання документів для застосування податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1227 (далі – Порядок), визначено, що платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.

     Згідно з п. 3 ст. 5 Порядку для застосування пільги з підстав, передбачених у п.п. 169.1.2 п. 169.1 ст. 169 ПКУ, платник податку, який має двоє чи більше дітей віком до 18 років, крім заяви подає:

     копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа - платник податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну;

     копію рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування (якщо із заявою звертається опікун або піклувальник).


27. Чи потрібно ФО подавати заяву про право на застосування  ПСП ( загальну) у звітному році згідно з вимогами ПКУ?

Відповідь: Згідно з п.п. 169.2.1 п.169.2 ст.169 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

     Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги (п.п. 169.2.2 п.169.2 ст.169 ПКУ).

     Тобто, у зв’язку з відсутністю у ПКУ норм щодо автоматичного продовження надання податкової соціальної пільги особам, що працювали на підприємстві станом на 01.01.11, та зміною порядку надання податкових соціальних пільг деяким категоріям платників, то заяви на податкову соціальну пільгу потрібно переписати всім працівникам, які мають підстави та бажання скористатися податковою соціальною пільгою.


28. За якою формою платники податків подають заяву про відмову про застосування ПСП?

   Відповідь:   Відповідно до ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) у разі самостійного прийняття рішення щодо припинення права користування податковою соціальною пільгою, платник податку зобов’язаний надати працедавцю заяву про відмову від застосування пільги.

     Враховуючи те, що нормами ПКУ не передбачено встановлення якоїсь єдиної форми заяви, то платник податків має право надати заяву про відмову у довільній формі.


29. Чи необхідно платникам податків щорічно подавати заяву про застосування ПСП?

Відповідь: Відповідно до пп. 169.2.1 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

     Згідно із пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 ПКУ платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

     Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

     Враховуючи вищевикладене, нормами ПКУ не передбачено щорічне подання заяви про застосування пільги.

     При цьому, якщо у платника податків виникає право на застосування податкової соціальної пільги з інших підстав ніж тих, які були зазначені у попередній заяві, то такий платник повинен надати нову заяву з відповідними підтверджуючими документами.


30. Чи застосовується ПСП до вихідної допомоги у зв’язку із звільненням працівника у тому числі при виході на пенсію?

Відповідь: Відповідно до п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 – VІ із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень

     У 2013 році розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить – 1610 грн. (прожитковий мінімум на працездатну особу у розмірі 1147 грн. х 1,4). У 2014 році розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить – 1710 грн. (прожитковий мінімум на працездатну особу у розмірі 1218 грн. х 1,4)

     Відповідно до пп.14.1.48 п. 14.1 ст.14 ПКУ заробітна плата для цілей розділу ІV ПКУ - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

     Тобто, фізична особа, яка отримує дохід у вигляді вихідної допомоги у зв’язку із звільненням, в тому числі при виході на пенсію має право на податкову соціальну пільгу за умови якщо розмір її місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати та інших прирівняних до неї виплат, не перевищує граничного розміру для отримання податкової соціальної пільги.


31. Чи має право нва ПСП ФО з місяця  подання заяви, якщо  в цьому місяці вона була звільнена з іншого місця роботи де податковий агент також надав ПСП в місяці звільнення?

Відповідь: Відповідно до п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 - VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

      Згідно з пп. 169.3.4 п. 169.3 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга надається з урахуванням останнього місячного податкового періоду, в якому платник податку був звільнений з місця роботи.

     Отже, оскільки платник податків має право на отримання податкової соціальної пільги лише від одного працедавця і реалізував це право у звітному місяці на старому місці роботи, то така фізична особа не має права на отримання в цьому місяці податкової соціальної пільги на новому місці роботи. При цьому, при дотриманні умов отримання податкової соціальної пільги, така фізична особа має право на отримання податкової соціальної пільги на новому місці роботи з наступного місяця після прийняття на роботу.


32. Чи має право на ПСП ФО, яка працює неповний робочий день ?

Відповідь:Відповідно до п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 - VІ із змінами і доповненнями платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

     У 2013 році розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить – 1610 грн. (прожитковий мінімум на працездатну особу у розмірі 1147 грн. х 1,4), у 2014 році – 1710 грн. (1218 грн. х 1,4).

     Тобто, фізична особа, яка працює неповний робочий день, має право на податкову соціальну пільгу за умови якщо розмір її заробітної плати не перевищує граничного розміру для отримання податкової соціальної пільги.


33. Чи необхідно ФО, яка здає в оренду власне нерухоме майно реєструватись ФОП?

Відповідь:Відповідно до ст. 319 та ст. 320 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

     Таким чином, здавання в оренду власного нерухомого майна може здійснюватися фізичними особами як у межах підприємницької діяльності, так і шляхом виконання норм п. 170.1 ст. 170 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ без реєстрації орендодавця як фізичною особою - підприємцем.


34. Який порядок  визначення інвестиційного прибутку платника податку від продажу акцій. Які попередньо були придбані  за рахунок векселя?

Відповідь: Оподаткування інвестиційного прибутку від продажу акцій, незалежно від форми розрахунку при їх придбанні, регламентується п.170.2 ст.170 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, згідно із яким інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та фактично понесеними витратами на його придбання.

     Визначення витрат наведене у пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПКУ.


35. Як оподатковується пДФО сума, отриманого ФО –резидентом від продажу ЮО інвестиційного активу?

Відповідь:   Відповідно до пп. 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

     Згідно із пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 - 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПКУ (крім операцій з деривативами).

     Пунктом 170.2 ст. 170 ПКУ встановлено, що платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами, має право скористатися послугами професійного торговця цінними паперами, включаючи банк та укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

     Відповідно до пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ при застосуванні платником податку норм підпункту 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 ПКУ податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об’єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

     Запровадження обов’язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов’язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 ПКУ.

     Враховуючи вищевикладене, фізична особа, яка здійснює протягом звітного року продаж інвестиційного активу юридичній особі та отримує інвестиційний прибуток, повинна надати податкову декларацію про майновий стан і доходи у встановленому порядку та сплати податок на доходи фізичних осіб за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ (15% та/або 17%).


36. Які операції прирівнюються  до продажу інвестиційного активу?

Відповідь: Відповідно до пп.170.2.2 п.170.2 ст.170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями до продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з:

     обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив;

     зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку;

    повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.


37. За якою ставкою ПДФО оподатковуються виграши та призи?

Відповідь:Відповідно до п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі, зокрема, виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків

     Згідно з п.167.3 ст.167 ПКУ ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної абзацом першим п.167.1 ст.167 ПКУ, бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім виграшу у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів.

     Як виняток з абзацу першого цього пункту грошові виграші у спортивних змаганнях (крім винагород спортсменам - чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, визначених у підпункті ”б” пп.165.1.1 п.165.1 ст.165 ПКУ) оподатковуються за ставкою, визначеною у п.167.1 ст.167 ПКУ.


38.Чи підлягає оподаткуванню ПДФО цільова благодійна допомога, надана дитячому будинку сімейного типу?

Відповідь:    Відповідно до п.п. “б” п.п.170.7.4 п.170.7 ст.170 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), не включається до оподатковуваного доходу цільова благодійна допомога, що надається резидентами - юридичними чи фізичними особами у будь-якій сумі (вартості): будинку маляти, будинку дитини, будинку-інтернату, школі-інтернату (у тому числі спеціальній, санаторній або для сиріт), дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї, школі соціальної реабілітації, притулку для неповнолітніх; приймальнику-розподільнику системи Міністерства внутрішніх справ України для розподілу благодійної допомоги між особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку та перебувають у цих закладах;

     Благодійна допомога, отримана дитячими будинками сімейного типу або прийомними сім’ями, звільняється від оподаткування, якщо її сума (вартість) не перевищує триста тисяч гривень протягом звітного податкового року під час дії договору державної опіки (п.п. “ж” п.п.170.7.4 п.170.7 ст.170 ПКУ).

     Згідно з п.п.170.7.5 п.170.5 ст.170 ПКУ набувач цільової благодійної допомоги у вигляді коштів має право на її використання протягом строку, встановленого умовами такої допомоги, але не більше 12 календарних місяців, наступних за місяцем отримання такої допомоги, за винятком отримання благодійної допомоги у вигляді ендавменту. Термін ”ендавмент” означає суму коштів або цінних паперів, які вносяться благодійником у банк або небанківську фінансову установу, завдяки чому набувач благодійної допомоги отримує право на використання процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту.


39. Яким чином оподатковується ПДФО викупна сума при довгостроковому  розірванні страхувальником договору  довгострокового страхування життя?

Відповідь: Відповідно до пп. б) пп.170.8.2 п.170.8 ст.170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податковий агент утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставками, визначеними у п.167.1 ст.167 ПКУ, з викупної суми у разі дострокового розірвання страхувальником договору довгострокового страхування життя.

     Згідно з п.167.1 ст.167 ПКУ ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 ПКУ щодо доходів, зазначених в абз. першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.


40.Чи буде важатись додатковим благом найманого працівника , направленого у відрядження відшкодована  роботодавцем вартість квитка, якщо дата на ньому та в наказі не збігається?

Відповідь:

     Згідно з п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-IV із змінами і доповненнями (далі - ПКУ) до загального місячного (оподатковуваного) доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 ПКУ, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

     Відповідно до пункту 8 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (із змінами і доповненнями) (далі – Інструкція), днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.

     Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.

     Інструкція є обов’язковою для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Інші підприємства та організації даний документ можуть використовувати як допоміжний (довідковий).

     Згідно з п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 ПКУ) у вигляді вартості суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

     Таким чином, вартість квитка в якому дата прибуття/вибуття не збігається з наказом про відрядження найманого працівника, але відшкодована роботодавцем, буде вважатись додатковим благом платника податку та включатися до складу його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.


41.Чи підлягає оподаткуванню ПДФО поворотна фінансова допомога, яка отримана ФО?

Відповідь: Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

     Згідно із пп. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

     При цьому, слід зазначити, якщо сума поворотної фінансової допомоги не повертається у визначений у договорі термін, то вона включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ.


42. Як з 01.07.2014 оподатковуються доходи у вигляді заробітної плати?

Відповідь: Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ) відповідно до п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

     Заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

     Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п. 164.6 ст. 164 ПКУ).      Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 ПКУ щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Отже, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та оподатковуються за ставками 15 (17)%.


43. Чи виникає об’єкт оподаткування ПДФО . якщо ЮО сплачує вартість  виробничих  розмов, які здійснюють її працівники  з мобільних телефонів, що обліковуються на балансі ЮО?

Відповідь:   Відповідно до п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

     Тобто, вартість послуг мобільного зв`язку (телефонних розмов з мобільного телефону, який знаходиться на балансі юридичної особи), що сплачуються юридичною особою за здійснення його працівником виробничих телефонних розмов, не розглядається як додаткове благо за наявності відповідних документів, які підтверджують використання мобільного зв’язку виключно у виробничих цілях. Зокрема, це угода про надання послуг мобільного зв’язку; список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю; розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, у яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов (послуга з так званої “деталізації рахунка”) тощо.


44. Що є базою оподаткування ПДФО для доходів, які отримані платником податку в іноземній валюті?

Відповідь: Відповідно до п. 164.3 ст. 164 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

     Згідно із п. 164.4 ст. 164 ПКУ під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

     Враховуючи вищевикладене, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб для доходів, які отримані платником податку в іноземній валюті, є ці доходи, що перераховані у гривню за валютним курсом Національного банку України, який діяв на момент нарахування (отримання) таких доходів.


45.Чи оподатковується ЮО- працедавцем сума  компенсації вартості проїзду  до міся роботи  та/або з роботи додому  найманому працівнику?

Відповдь: Відповідно до пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

     При цьому, положеннями Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами і доповненнями (далі – КЗпП) передбачені випадки, коли юридична особа повинно компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:

     у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст.5 прим. 1 КЗпП)

     у зв’язку з службовими відрядженнями (ст.121 КЗпП).

     Таким чином, компенсація вартості проїзду в інших випадках може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.

     Відповідно до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума доходу у вигляді додаткового блага.

     Згідно із пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст.167 ПКУ.

     Враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації буде оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб на підставі пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ.


46. Чи підлягає оподаткуванню ПДФО сума процентів, нарахованих ЮО на користь ФО за користування позикою, отриманої від такої ФО?

Відповідь: Згідно із ст. 1048 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦКУ) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

     У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

     Водночас, відповідно до п.п. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПКУ проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

     Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум.

     Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

     До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

     З огляду на вищенаведене, якщо в договорі про надання позики буде передбачено обов’язок нараховувати фізичній особі проценти за користування коштами, такі проценти у розумінні ПКУ не будуть вважатися процентами, оскільки не відповідають терміну «процентів», визначеному у пп. 14.1.257 ПКУ. В цілях оподаткування такі кошти на підставі п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 ПКУ слід розглядати як суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору і оподатковуватися за ставкою 15(17)% , визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.


47.Чи включається вартість святкового вечора  (банкету, корпоративну), який проводиться працедавцем  для своїх працвників до складу загального місячного оподатковуваного доходу цих працівників?

Відповідь: Відповідно до пп.«є» пп.14.1.54 п.14.1 ст14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

     Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами р.IV ПКУ) (пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПКУ).

     Згідно з пп.«а» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених ПКУ для оподаткування прибутку підприємств.

     Однак, оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі одержаних у вигляді додаткового блага, виходячи з положень ПКУ, розглядається лише у разі їх одержання безпосередньо конкретним платником податку.

     Враховуючи вищевикладене, вартість святкового вечора (банкету, корпоративу), який проводиться працедавцем для своїх працівників, не включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу цих працівників.


48. Чи підлягає оподаткуванню ПДФО  дохід від продажу ФО  банківських металів, придбаних у банку?

Відповідь: Відповідно до п.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями валютні цінності - це, зокрема:

     платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

     банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

     Підпунктом 14.1.247 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що торгівля валютними цінностями - операції, пов’язані з переходом права власності на національну валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали.

     До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов’язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами р.IV ПКУ (пп.165.1.51 п.165.1 ст.165 ПКУ).

     Враховуючи вищевикладене, дохід від продажу фізичною особою, придбаних у банку, банківських металів оподаткуванню не підлягає.


49. Чи винає об’єкт оподаткування з ПДФО  при погашенні ЮО векселя, що був виданий ФО-резиденту в якості розрахунку від продажу нерухомого майна?

Відповідь:

     Відповідно до ст. 14 Закону України від 23 лютого 2006 року №3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» із змінами та доповненнями вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

     Статтею 4 Закону України від 05 квітня 2001 року №2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» із змінами та доповненнями передбачено, що видавати переказні й прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів).

     Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

     Підпунктом 14.14.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) передбачено, що дохід з джерелом їх походженням з України – будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключно (морській) економічній зоні.

     Зокрема, п.п. «в» п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що до зазначених доходів належать доходи від продажу нерухомого майна.

     Об’єктом оподаткування резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) п.п. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Кодексу.

     Слід зазначити, що відповідно до п.172.1 ст.172 Кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника понад три роки, не оподатковується.

     Пунктом 172.2 ст. 172 Кодексу визначено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 ст.172, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 ст. 172, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 Кодексу, тобто 5%.

     При цьому, згідно з п. 172.7 ст. 172 Кодексу, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа – підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).


50. За якою ставкою оподатковується дохід , отриманий ФО від продажу сировини (матеріалів, запасних частин тощо)?

Відповідь:      Згідно з пп.165.1.25 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, отримана платником податку за здану (продану) ним вторинну сировину та побутові відходи, за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України.

     Згідно із ст.1 Закону України від 05 березня 1998 року №187/98-ВР «Про відходи» із змінами та доповненнями побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

     Згідно з переліком окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 183 із змінами та доповненнями, до вторинної сировини відносяться відходи полімерні, відходи гумові, у тому числі зношені шини.

     Таким чином, дохід від реалізації матеріалів, запасних частин та інших речей, які не відносяться до переліку вторинної сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, оподатковується на загальних підставах за ставкою, встановленою п.167.1 ст.167 ПКУ (15% та/або 17% в залежності від розміру отриманого доходу у звітному податковому місяці).


 51.Яким документом платник податку може уповноважити  особу підписувати податкову накладну?

Відповідь: Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2011 року №2755-VI із змінами та доповненнями платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

     а) у паперовому вигляді;

     б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов’язковим.

     Згідно із ст.207 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV із змінами та доповненнями правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

     Таким чином, податкова накладна підписується особою, уповноваженою на це установчими документами платника податку, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.


52. Яким чином  покупцю передається податкова накладна складена в електронній формі?

Відповідь: Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

     а) у паперовому вигляді;

     б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов’язковим.

     Згідно зі ст. 5 р. ІІ Закону України від 22.05.2003 № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 851) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

     Склад та порядок розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

     Згідно зі ст. 10 Закону № 851 відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

     Таким чином передача покупцеві податкової накладної в електронній формі здійснюється продавцем у спосіб, передбачений домовленістю з покупцем, зокрема: за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ, за домовленістю з покупцем.

 

53. Чи допускається виправлення помилок, допущених у розрахунку коригування до податкових накладних?

Відповідь:  Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов’язань продавця.

     Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

     Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню (п. 192.1 ст. 192 ПКУ).

     Пунктом 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 № 10, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962, визначено, що у разі здійснення коригування сум податкових зобов’язань відповідно до ст. 192 р. V ПКУ постачальник товарів/послуг складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі – розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.

     Враховуючи те, що податкова накладна є розрахунковим документом, яка підтверджує факт придбання товарів (послуг) та є підставою для нарахування податкового кредиту, а у разі здійснення коригування сум ПДВ, відповідно до 192.1 ст. 192 ПКУ, розрахунок коригування є невід’ємною частиною такої податкової накладної, то виправлення помилок у розрахунку коригування не допускається.


54. Чи має право особа  в день анулювання її реєстрації, як платника ПДВ складати податкові накладні?

Відповідь:  Відповідно до п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) реєстрація платником ПДВ діє до дати її анулювання, яка проводиться шляхом виключення особи з реєстру платників ПДВ

у відповідних випадках.

     У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації (п. 184.6 ст. 184 ПКУ).

     Крім того, відповідно до п. 184.7 ст. 184 ПКУ якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов’язаний визначити податкові зобов’язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

     Таким чином, день анулювання реєстрації особи як платника ПДВ є останнім днем її реєстрації як платника ПДВ та останнім днем, коли платник ПДВ повинен визначити податкові зобов’язання з податку, а отже, в день анулювання реєстрації особи як платника ПДВ така особа має право виписувати податкові накладні.


55. Який порядок скорочення та округлення  вартісних і кількісних показників  податкової накладної?

Відповідь: Згідно із п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

     Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 № 10 (далі – Порядок), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962, усі графи податкової накладної, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками.

     Водночас пунктом 14 Порядку передбачено, що графа 7 податкової накладної заповнюється у гривнях з копійками, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

     Таким чином вартісні показники податкової накладної повинні містити не більше двох знаків після коми (крім показника графи 7, якщо для нього інше передбачено чинним законодавством). При цьому Порядком не визначено обмеження щодо кількості знаків, яку можуть містити після коми кількісні показники, що зазначаються у графі 6 податкової накладної, а також правила округлення як вартісних так і кількісних показників, отриманих внаслідок розрахунку.

     Враховуючи зазначене, для скорочення розрахованих як вартісних показників до другого знаку після коми так і кількісних показників до необхідної кількості знаків після коми, застосовується правило математичного округлення, яке полягає у збільшенні відповідного знаку на «1» (одиницю), якщо наступний за ним знак, який скорочується, дорівнює або перевищує «5» (п’ять).

     При цьому, необхідною кількістю знаків після коми у кількісному показнику вважається така кількість, якої достатньо для вірного розрахунку вартісного показника у графах 8-12 податкової накладної.

     Розрахунок вартісного показника, у якому внаслідок добутку показників граф 6 та 7 податкової накладної отримується число, у якому кількість знаків після коми перевищує два, вважається вірним, якщо з метою скорочення такої кількості знаків до другого знаку після коми округлення не призводить до збільшення такого знаку на «1» (одиницю).     


56. Як виправити помилку  у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних?

Відповідь: Відповідно до п. 1 р. І Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.11.2013 № 708, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.12.2013 за № 2118/24650 (далі – Порядок), виправлення помилки в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (далі – Реєстр) здійснюється методом «сторно» за правилами, передбаченими для бухгалтерського обліку, у момент виявлення такої помилки.

     Коригування помилкових записів у Реєстрі не призводить до потреби формування нових (уточнюючих) реєстрів.

     Пунктом 2 р. V Порядку визначено, що при виправленні помилки методом «сторно» до Реєстру одночасно вноситься два записи: помилковий запис із знаком «–» та правильний запис із знаком «+».

     Метод «сторно» здійснюється шляхом зворотного запису на величину помилки в тому звітному періоді, у якому вона виявлена. При здійсненні такого зворотного запису платником податку: в колонці 1 розділів I та/або II Реєстру зазначається порядковий номер запису; в колонках 2 - 6 розділу I та/або колонках 2 - 7 розділу II Реєстру дублюються реквізити документа, кількісні показники якого сторнуються; у відповідних колонках 7 - 12 розділу I та/або колонках 8 - 16 розділу II Реєстру кількісні показники зазначаються з відповідним знаком «+» чи «-». При цьому, якщо виправлення помилки потребує подання платником податку уточнюючого розрахунку, то до виду документа додається літера «У» (наприклад: ПНПУ). Крім того, запис щодо включення показників такого документа до уточнюючого розрахунку зазначається окремим рядком у рядку «З них включено до уточнюючих розрахунків за звітний період» Реєстру.


57.Які строки встановлені для подання податкової декларації з ПДВ та сплати ПДВ до бюджету?

Відповідь: Згідно із п. 202.1 ст. 202 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПКУ) для платників ПДВ звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.

     Відповідно до п. 49.18 ст. 49 р. ІІ та ст. 203 р. V ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

     календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

     календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

     Пунктом 57.1 ст. 57 р. ІІ та ст. 203 р. V ПКУ визначено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.


58. Які платники ПДВ мають право обрати  квартальний податковий період подання звітності з ПДВ?

Відповідь:   Відповідно до п.202.2 ст.202 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники податку, які відповідно до пп. «б» п.154.6 ст.154 ПКУ мають право на застосування нульової ставки податку на прибуток, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року, а також платники податку, які сплачують єдиний податок, можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається контролюючому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.

     У разі якщо протягом будь-якого періоду з початку застосування квартального податкового періоду платник податку втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток, передбачений пп. «б» п.154.6 ст.154 ПКУ, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з місяця, на який припадає таке перевищення, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.

     У разі якщо платник податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених ПКУ, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, встановлених ПКУ, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця.


59. В який термін необхідно сплатити штраф та податкові зобов’язання. Включені до уточнюючого розрахунку, що подається як додаток до податкової декларації з ПДВ звітного періоду?

Відповідь: Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у разі якщо

у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею),

він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації (далі – уточнюючий розрахунок) за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

     Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

     Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний, за винятком випадків, установлених п. 50.2 ст. 50 ПКУ:

     а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

     б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

     Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог п. 169.4 ст. 169 ПКУ, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

     Таким чином, уточнюючий розрахунок може подаватися як окремим документом, так і додатком до декларації.

     У разі якщо платник відображає самостійно виявлені помилки у складі декларації за будь-який наступний податковий період, він заповнює уточнюючий розрахунок, робить відмітку у спеціальному полі «1 - додаток до декларації» та погашає суму недоплати і штрафу у розмірі п’яти відсотків від суми недоплати, а також робить відмітку у декларації про одночасне подання з декларацією уточнюючого розрахунку.

     Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ.

     Отже, якщо платник ПДВ відображає самостійно виявлені помилки у складі декларації за будь-який наступний податковий період, то такий платник зобов’язаний сплатити загальну суму податкового зобов’язання, зазначеного у поданій ним податковій декларації та в уточнюючому розрахунку, а також штраф у розмірі п’яти відсотків від суми недоплати, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання такої податкової декларації.


60.Чи необхідно у складі декларації подавати додатки, якщо в декларації з ПДВ відсутні дані – проставлені лише прочерки?

Відповідь: Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПКУ) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід’ємною частиною.

     Згідно з п. 49.2 ст. 49 ПКУ платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до ПКУ незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

     Відповідно до п. 13 р. ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13.11.2013 № 678, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.12.2013 за № 2094/24626, у складі декларації подаються передбачені цим Порядком додатки (у разі заповнення даних у відповідних рядках декларації).

     Тобто, у випадку відсутності даних у декларації з ПДВ (проставлено лише прочерки) додатки не подаються.


61. За якою датою визначаються доходи від реалізації  товарі (робіт, послуг)?

Відповідь:   Згідно зі п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

     Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.


62. За якою датою визначаються доходи, отримані у вигляді ліцензійних платежів (роялті)?

Відповідь:Відповідно до п. 137.11 ст. 137 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об’єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.


63. Як визначається  звичайна ціна при безоплатній передачі/отриманні товарів (робіт, послуг)?

 Відповідь:     Відповідно до п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) безоплатно надані товари, роботи, послуги:

     а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

     б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

     в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

     Згідно з п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПКУ продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

     Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Зокрема, якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПКУ.

     Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

     Пунктом 135.2 ст. 135 ПКУ доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. II ПКУ.

     Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. II ПКУ.

     Отже, при безоплатній передачі/отриманні товарів (робіт, послуг) звичайна ціна визначається відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

     Визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими п. 39.3 ст. 39 ПКУ.


64. Чи включаються до витрат заставодержателя  витрати із страхування заставленого майна?

Відповідь:  Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

     Згідно зі ст. 8, 10 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2654) ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість.

     З урахуванням викладеного, оскільки укладення договору застави не передбачає переходу права власності на об’єкт застави, а є способом забезпечення зобов’язань перед кредитором (заставодержателем), то витрати, понесені заставодержателем із страхування заставленого майна, не можуть враховуватись при визначенні об’єкта оподаткування.


65.Які витрати у рамках відрядження  враховуються  при визначенні об’єкта оподаткування?

Відповідь: Відповідно до пп.140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування у складі витрат враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

     Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми ”чайових”, за винятком випадків, коли суми таких ”чайових” включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

     До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.


66. За яких умов представницькі витрати  враховуються у складі витрат платника податку?

Відповідь:Відповідно до пп.«а» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати включаються у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, до інших витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.

     Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ (п.138.2 ст.138 ПКУ).

     Визначення представницьких витрат надано наказом Міністерства фінансів України від 14.09.10 №1026 «Про затвердження Норм коштів на представницькі цілі бюджетних установ та порядку їх витрачання» (далі – Наказ №1026), зокрема, відповідно до п.2 зазначеного наказу представницькі витрати - це витрати бюджетних установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій, які прибули на запрошення для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв’язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва. До представницьких витрат належать витрати, пов’язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті установи, оплатою номерів у готелях.

     Вимоги Наказу №1026, тобто норми коштів на представницькі цілі, є обов’язковими виключно для бюджетних установ, інші підприємства даний документ можуть використовувати як допоміжний (довідковий).

     Враховуючи викладене, витрати на проведення представницьких заходів можуть включатись до складу витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, за умови наявності належним чином оформлених первинних документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, що підтверджують зв’язок таких витрат з господарською діяльністю, наприклад: наказом про проведення такого заходу, запрошенням вітчизняних (іноземних) представників (делегацій) та їх відповіді, кошторисом витрат, актами виконаних робіт, накладними на відпуск продукції, товарів зі складу, звітом про проведений захід тощо.


67. Як відображаються виявлені під час  інвентаризації  надлишки товарів?

Відповідь: Згідно з п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

     Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.138.8 ст.138 ПКУ).

     Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4. ст.138 ПКУ).

     Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II ПКУ (п.138.2 ст.138 ПКУ).

     Отже, платник податку, який під час проведення інвентаризації у звітному періоді виявив необліковані раніше товари, придбання яких підтверджується відповідними первинними документами, має право врахувати вартість таких товарів у складі витрат при визначенні об’єкта оподаткування (з урахуванням термінів, передбачених законодавством для виправлення самостійно виявлених помилок) у разі їх використання в господарській діяльності.

     Якщо придбання товарів не підтверджується відповідними первинними документами, такі товари вважаються безоплатно отриманими, а їх вартість враховується у складі доходу при обчисленні податку на прибуток на підставі пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПКУ.


68. Чи включаються до витрат платника податку  суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг?

Відповідь: Відповідно до пп.139.1.3 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) не включаються до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг.

     Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст.138 ПКУ).

     Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п.138.5 ст.138).


69. За яких умов матеріальні активі відносяться до складу ОЗ?

Відповідь: Відповідно пп.14.1.138 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

     Отже, в цілях оподаткування матеріальні активи вважаються основними засобами, якщо:

     - такі активи призначаються для використання у господарській діяльності платника податку;

     - їх вартість перевищує 2500 гривень;

     - очікуваний строк корисного використання (експлуатації) таких активів з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).


70. Як відображається операція з ліквідації ОЗ за рішенням платника податку?

Відповідь: Відповідно до п. 146.16 ст.146 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об’єкта основних засобів.


71. Чи підлягає оподаткуванню ПДФО сума поворотної фінансової допомоги,  яка отримана ФО?

Відповідь:     Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.     Згідно із пп. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

     При цьому, слід зазначити, якщо сума поворотної фінансової допомоги не повертається у визначений у договорі термін, то вона включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ.


72. Чи застосовується підвищуючий коефіцієнт для визначення бази оподаткування ПДФО у вигляді отримання ФО доходу у вигляді призу в не грошовій формі?

Відповідь: Згідно із п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді виграшів та призів (крім виграшів та призів у державну грошову лотерею в розмірах, передбачених у п.п. 165.1.46 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

     Умови оподаткування виграшів та призів зазначено в п. 170.6 ст. 170 ПКУ. Ставка податку на доходи фізичних осіб, нарахованих як приз, встановлена згідно з п.167.3 ст.167 ПКУ.

При цьому, під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт (п.164.5 ст.164 Кодексу).


73. Як оподатковуються доходи у формі заробітної плати?

Відповідь:  Відповідно до пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) заробітна плата для цілей р.IV ПКУ - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

     Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності (п.164.6 ст.164 ПКУ).

     Згідно з п.167.1 ст.167 ПКУ ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 ПКУ щодо доходів, зазначених в абз. першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

     Отже, при оподаткуванні доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у формі заробітної плати, спочатку визначається база оподаткування, а потім до бази оподаткування застосовується ставка податку 15 та/або 17%.


74. Чи виникає база оподаткування ПДФО  при отриманні доходу  ФО від управителя майном?

Відповідь:Особливості оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном, визначено п.153.13 ст.153 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ).

     Прибуток від кожного договору управління оподатковується на загальних підставах та податок сплачується до бюджету управителем майна. Виплата доходу установнику управління здійснюється лише після оподаткування прибутку відповідного окремого договору управління.

     Для цілей оподаткування цим пунктом господарські відносини між учасниками договору управління прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

     Положення цього пункту не поширюються на операції з управління активами інститутів спільного інвестування фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону (пп.153.13.10 п.153.13 ст.153 ПКУ).

     Відповідно до пп.164.2.2 п.164.2 ст.164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються суми винагороди та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

     Згідно із п.167.1 ст.167 ПКУ ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 р.IV ПКУ щодо доходів, зазначених в абз. першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

     Крім того, при нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

     З урахуванням викладеного, дохід отриманий фізичною особою від управителя майном у вигляді інших виплат, нарахований за цивільно-правовими договорами, включається до загального оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками, визначеними п.167.1 ст.167 ПКУ.


75. Чи підлягає  оподаткування ПДФО  виграш ФО  у державну грошову лотерею?

Відповідь: Відповідно до пп.164.2.8 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-IV із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) із змінами та доповненнями до загального місячного (річного) оподаткованого доходу включається дохід у вигляді виграшів, призів (крім виграшів та призів у державну грошову лотерею в розмірах, передбачених у пп.165.1.46 п.165.1 ст.165 ПКУ).

     До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, зокрема, сума коштів, отриманих як виграш, приз у державну грошову лотерею в розмірі, що не перевищує 50 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлюється законом (пп.165.1.46 п.165.1 ст.165 ПКУ).


76. Яким чином оподатковуються ПДФО доходи за операціями з валютними цінностями?

Відповідь: Відповідно до пп.165.1.51 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов’язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами р.IV ПКУ.

     Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п.164.4 ст.164 ПКУ).


77. Чи підлягає оподаткуванню ПДФО  дохід від продажу ФО банківських металів, придбаних у банку?

Відповідь: Відповідно до п.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зі змінами та доповненнями валютні цінності - це, зокрема:

     платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

     банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

     Підпунктом 14.1.247 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що торгівля валютними цінностями - операції, пов’язані з переходом права власності на національну валюту України, іноземну валюту, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, банківські метали.

     До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов’язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за виключенням доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами р.IV ПКУ (пп.165.1.51 п.165.1 ст.165 ПКУ).

     Враховуючи вищевикладене, дохід від продажу фізичною особою, придбаних у банку, банківських металів оподаткуванню не підлягає.


78. Яким чином  оподатковуються  ПДФО доходи, отримані ФО від  іншої ФО?

Відповідь: Відповідно до пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) дохід з джерелом їх походження з України – будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх на території України.

     Платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (пп.168.2.1 п.168.2 ст.168 ПКУ).

     Податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених р.IV ПКУ (пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПКУ).

     Згідно з п.167.1 ст.167 ПКУ ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм п.164.6 ст.164 ПКУ щодо доходів, зазначених в абз. першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

     Враховуючи вищевикладене, фізична особа, яка протягом звітного календарного року отримує доходи за надані послуги від іншої фізичної особи, зобов’язана включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи за наслідками звітного податкового року, а також нарахувати і сплатити до бюджету податок з таких доходів за ставкою 15% та/або 17% в залежності від розміру бази оподаткування в календарному місяці.


79. Як оподатковується ПДФО подарунок , отриманий ФО від ЮО?

Відповідь: Згідно із пп. 14.1.54 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі – Кодекс) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

     Відповідно до підпункту ”е” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми, знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

     Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Кодексу встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

     Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 статті 164 Кодексу (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу).

     Водночас, підпунктом 165.1.39 пункту 165.1 статті 165 Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість дарунків (а також призів переможцям та призерам спортивних змагань), якщо їх вартість не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, тобто в 2014 році - 609,0 грн., за винятком грошових виплат у будь-якій сумі.

     Отже, вартість подарунку, отриманого платником податку - фізичною особою від юридичної особи, включається до загального місячного оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується за ставкою 15 (17)% у джерела виплати, з урахуванням вимог пп.165.1.39 п. 165.1 ст.165 Кодексу.


80. Який порядок оподаткування доходу ФО  при отриманні товару зі знижкою від ЮО?

Відповідь:  Відповідно до п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості ) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.

     Враховуючи вищевикладене, сума знижки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку виключно у випадку, якщо дана знижка носить індивідуальний (персональний) характер.

     Якщо знижка поширюється на будь – якого платника податку та не є індивідуальною, то сума такої знижки не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.


81.Чи підлягає оподаткуванню військовим збором оплата додаткових відпусток особам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи

    Відповідь:  Пунктом 22 ст. 20 та п. 1 ст. 21 Закону України від 20.02.1991р. № 796-XII ”Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон № 796) надано право особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів на рік.

     Постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005р. № 936 затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), що визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінпраці.

     Підпунктом 9 п. 4 Порядку передбачена оплата додаткової відпустки громадянам строком 14 робочих днів (16 календарних днів) відповідно до пункту 22 частини першої статті 20, пункту 1 частини першої статті 21, пункту 3 частини третьої статті 30 Закону № 796.

     Разом з тим, згідно із п.5 Порядку соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 5 - 13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінпраці.

     Відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - Кодекс) визначено, що об’єктом оподаткування збором є доходи, зокрема, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Для цілей розд. IV Кодексу заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

     Згідно зі ст. 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

     Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.     

     Враховуючи викладене вище, оплата додаткових відпусток особам, віднесеним до категорії 1-2, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи включаються до складу заробітної плати та підлягає оподаткуванню військовим збором.


82. Чи підлягає оподаткуванню військовим збором грошова допомога, надана пенсіонерам від колишніх працедавців, відповідно до колективного договору?

Відповідь: Відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розд. XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування військовим збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Підпунктом 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розд. XX ПКУ визначено, що нарахування збору здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 розд. IV ПКУ для податку на доходи фізичних осіб.

     Так, для цілей розд. IV ПКУ заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

     Враховуючи викладене вище, грошова допомога, надана пенсіонерам від колишніх працедавців, відповідно до колективного договору не підлягає оподаткуванню військовим збором.


83.Чи підлягає оподаткуванню військовим збором сума на яку збільшено розмір добових витрат  на відрядження понад встановленні норми на підставі рішення керівництва?

Відповідь: Статтею 121 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку із службовими відрядженнями.

     Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

     Згідно з п. 16 р. I Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, добові – це витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв’язку з відрядженням. Цією ж нормою встановлено, що добові витрати не потребують спеціального документального підтвердження.

     Суми добових витрат затверджені постановою Кабінету міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98. Проте норми визначені цією постановою поширюються виключно на державних службовців і працівників підприємств та організацій, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

     Разом з тим, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) визначено розмір добових, що дозволено включати до складу витрат платника податку на прибуток, а саме: для відряджень у межах території України не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу; для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, що діяв для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на добу.

     Водночас, відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Кодексу визначено, що об’єктом оподаткування збором є доходи, зокрема, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Отже, суми добових витрат що включаються до складу витрат платника податку на прибуток підприємств у межах норм передбачених пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Кодексу не є доходами працівників небюджетних підприємств, які направляються у відрядження. Суму їх перевищення слід розглядати як інші (компенсаційні) виплати, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами, і підлягають оподаткуванню військовим збором.

     Згідно з ст. 13 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);встановлення гарантій, компенсацій, пільг; умов і охорони праці.

     Тобто, підприємства, установи та організації, які не утримуються за рахунок бюджетних коштів можуть встановлювати розмір добових в колективному договорі.

     Враховуючи викладене вище, сума на яку збільшено розмір добових витрат на відрядження понад встановлені норми на підставі рішення керівництва підлягає оподаткуванню військовим збором на загальних підставах.


84.Які доходи за цивільно- правовими договорами підлягають оподаткуванню військовим збором?

Відповідь:Згідно з п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу для цілей Розділу IV Кодексу заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

     Вступаючи у трудові відносини з підприємствами, працівники укладають трудові договори.

     Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

     Виконання робіт, надання послуг фізичною особою може здійснюватися як на підставі трудового договору , так і на інших юридичних підставах, зокрема на підставі цивільно-правового договору.

     Відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – Кодекс) об’єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Тобто, під об’єктом оподаткування військовим збором розуміється дохід, який нараховується (виплачується, надається) платнику податку у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно – правовими договорами. Результатом цивільно – правового договору є факт виконання робіт (надання послуг).

     За цивільно-правовими договорами (договором підряду/договором про надання послуг) оплачується виконана робота/надана послуга, що у межах бухгалтерського обліку підтверджується первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт (актами приймання – передачі).

     Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

     За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша ст. 901 ЦКУ).

     Отже, для цілей оподаткування військовий збором факт оплати у межах цивільно-правового договору (договору підряду/договору про надання послуг) кваліфікується як об’єкт оподаткування.

     Таким чином оподаткуванню військовим збором підлягають доходи, отримані за цивільно-правовими договорами, зокрема договором підряду/договором про надання послуг, виконання робіт /надання послуг яких підтверджуються актами виконаних робіт (актами приймання – передачі) на підставі яких провадиться їх оплата.




85. Чи є об’єктом оподаткування військовим збором матеріальна допомога разового характеру, яка надається роботодавцем працівнику у зв’язку із сімейними обставинами

 Відповідь:     Відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами.

     Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

     Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (абз. 1 ст. 21 КЗпП).

     Визначення поняття «заробітної плати» наводиться в частині першій ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про працю», це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

     Разом з тим частиною першою ст. 9 1 КЗпП передбачено, що підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Одна із таких пільг виплата працівникам матеріальної допомоги.

     Враховуючи визначення поняття заробітної плати та її структуру слід зазначити, що у разі якщо працедавець надає окремим працівникам нецільову благодійну (матеріальну) допомогу за їх заявами у зв’язку з особистими обставинами, яка носить разовий характер, наприклад на вирішення соціально-побутових потреб, вона не входить до складу заробітної плати, тому не розглядається як об’єкт оподаткування військовим збором.


86. Чи є об’єктом оподаткування військовим збором вплатим у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності?

Відповідь:Виплати фізичним особам у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюються відповідно до норм Закону України від 18 січня 2011 року № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі – Закон № 2240), яким визначено правові підстави для отримання такої допомоги, встановлено умови надання, тривалість та розміри виплат.

     Ст. 1 Закону № 2240 визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем.

     Згідно ст. 4 і ст. 6 Закону № 2240 право на матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають, зокрема застраховані особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

     Види матеріального забезпечення наведено у ст. 34 Закон № 2240, до яких відноситься: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (ст.ст. 35, 37 Закону).

     Відповідно до ст. 35 Закону № 2240 встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного зі страхових випадків, визначених указаною статтею.

     Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

     Абзацом другим ст. 2 КЗпП встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

     Враховуючи наведене, виплати по листках непрацездатності (оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та допомога по тимчасовій непрацездатності) з метою оподаткування військовим збором прирівнюються до заробітної плати.


87. Чи є об’єктом оподаткування військовим збором сума вихідної допомоги виплачена роботодавцем  при звільненні найманого

 працівника?

Відповідь:   Відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами.

     Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (ст. 97 КЗпП).

     Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (абз. 1 ст. 21 КЗпП).

     Загальні підстави, випадки та порядок припинення трудового договору встановлено ст. 36-45 КЗпП. При припиненні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога.

     Вихідна допомога – це грошова виплата працівнику, звільненому з роботи не з його вини та яка виплачується роботодавцем з підстав та у розмірах, встановлених ст. 44 КЗпП.

     Розміри вихідної допомоги визначеними ст. 44 КЗпП є мінімальними та диференціюється залежно від підстави, з якої провадиться звільнення. Колективним договором у межах повноважень підприємства, установ, організацій можуть встановлюватися вищі розміри вихідної допомоги.

     Згідно п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100) сума вихідної допомоги, що виплачується при звільненні працівника обчислюється із середньомісячної заробітної плати.

     Так, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (частина 2 п. 8 Порядку № 100).

     Крім того, особливості визначення складу витрат платника податку на прибуток підприємств на оплату праці встановлені ст. 142 ПКУ, зокрема, п. 142.2 якої встановлено, що до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством.

     Таким чином, сума вихідної допомоги, яка є обов’язковою виплатою працівнику підприємства у зв’язку з припиненням трудових відносин, підлягає оподаткуванню військовим збором на загальних підставах.


88. Який порядок подання звітності та сплати війського збору, у разі зміни СГ протягом року  місцезнаходження, пов’язаного із зміною адміністративного району?

Відповідь:Відповідно до п. 29.2 ст. 29 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами та доповненнями (далі – БКУ) військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.

     У разі зміни місцезнаходження суб’єктів господарювання – платників податків сплата визначених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) після реєстрації здійснюється за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду (ст. 45 БКУ).

     Згідно з п. 10.13 розд. Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462 «Про внесення змін до Порядку обліку платників податків і зборів», у разі зміни місцезнаходження суб’єкта господарювання - платника податків сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється таким платником податків за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду.

     До закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) – з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.

     Враховуючи викладене вище, у разі зміни місцезнаходження, пов’язаного зі зміною адміністративного району, суб’єкт господарювання до закінчення поточного бюджетного року подає звітність та сплачує військовий збір за попереднім місцезнаходженням.


89. Чи підлягає оподаткуванню військовим збором  сума орендної плати, що виплачується за договором оренди нерухомого (рухомого) майна  СГ ФО?

Відповідь: Цивільно-правові відносини врегульовано Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ), відповідно до ст. 626 якого договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

     Правові відносини про найм (оренду) визначено главою 58 ЦКУ, згідно ст. 759 якої за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, за користування якого з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦКУ).

     Разом з тим, нормами ЦКУ передбачено укладання інших цивільно-правових договорів, зокрема, договір підряду (ст. 837 ЦКУ) та договір про надання послуг (ст. 901 ЦКУ), відповідно до умов яких одна сторона (підрядник/виконавець) зобов’язується виконати роботу/надати послугу, а інша сторона (замовник) оплатити виконання зазначеної роботи/послуги, що у межах бухгалтерського обліку підтверджується первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт (актами прийому – передачі).

     Відповідно до п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, зокрема у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

     Оскільки під об’єктом оподаткування військовим збором слід розуміти дохід, який нараховується платнику податків у зв’язку з відносинами трудового найму на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та цивільно-правових договорів, сума доходу нарахованого (отриманого, виплаченого) у вигляді орендної плати, що виплачується суб’єктом господарювання за договором оренди нерухомого (рухомого) майна фізичній особі, не є об’єктом оподаткування військовим збором.


90. Чи є об’єктом  оподаткування військовим збором  сума страхових внесків, сплачених працедавцем  за добровільне страхування ( у т.ч. медичне страхування) найманих працівників?

Відповідь:Відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України об’єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами.

     Статтею 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР „Про працю” визначено структуру заробітної плати: основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

     До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать, зокрема інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

     Крім того частиною першою ст. 9 1 Кодексу законів про працю передбачено, що підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Одна із таких пільг є витрати підприємств у розмірі страхових внесків на користь працівників, пов’язаних з добровільним страхуванням.

     Отже, у разі якщо роботодавець за свій рахунок здійснює внески за страховим полісом добровільного страхування життя (у т.ч. медичного страхування) працівника, що зумовлено умовами трудового договору (контракту) чи передбаченого нормами колективного договору, сума такого внеску є складовою заробітної плати такого працівника, і такий дохід оподатковується військовим збором на загальних підставах.


91. За якою формою подається заява  при укладанні договору про добровільну сплату ЄСВ?

Відповідь:      Відповідно до частини 3 ст. 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями особи, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

     Згідно абзацу 2 п. 5.2 розділу V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів країни від 09 вересня 2013 року № 455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 року за № 1622/24154 (далі – Інструкція № 455) заява про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування подається за формою згідно з додатком 2 до Інструкції № 455.


92.Які документи повинні надати платники податків при укладанні договору про добровільну сплату ЄВ?

Відповідь: Перелік документів, необхідних для укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачено п. 5.2 розділу V Інструкціїї про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів від 09 вересня 2013 року № 455 (далі - Інструкція № 455).

     Всі платники, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску з деяких видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, подають до органів доходів і зборів за місцем проживання:

     заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 2, в якій зазначають, у якому виді загальнообов’язкового державного соціального страхування вони бажають брати участь;

     копії таких документів:

     документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (за наявності);

     трудової книжки (за наявності);

     документа, що посвідчує особу.

     Особи, зазначені у п.п. 1 п. 5.1 розділу V Інструкції № 455 (фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену/загальну систему оподаткування, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно), надають також копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців або іншого документа, що підтверджує право на зайняття відповідною діяльністю.

     Особи, зазначені у п.п. 2 п. 5.1 розділу V Інструкції № 455 (члени фермерського господарства, особистого селянського господарства), надають також документ, що підтверджує їх членство у такому господарстві.

     Особи, зазначені у п.п. 3 п. 5.1 розділу V Інструкції № 455 (громадяни України, які працюють за межами України), надають документ уповноваженого органу, який підтверджує роботу особи в країні, де він перебуває, та що ця особа не є застрахованою у відповідній системі соціального страхування. Зазначений документ повинен бути легалізований посольством (консульством) України, юрисдикція якого поширюється на країну, де працює така особа.


93. До якого органу  подається звітність та сплачується ЄВ страхувальниками – великими платниками  податків?

Відповідь:      Відповідно до п. 4 частини 1 ст.6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) зобов’язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника ЄВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

     Також згідно п. 2.1 наказу Міністерства доходів і зборів України від 09 09.2013 року № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” звіт подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за місцем взяття на облік в органах доходів і зборів.

     Абзацом третім п. 64.7 ст. 64 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями визначено, що після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, про таке включення платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючому органі, що здійснює податкове супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр.

     Тобто, великий платник податків сплачує та подає звітність по ЄВ до контролюючих органів доходів і зборів за основним місцем обліку.


94. З яким розширенням зберігати звіт щодо сум  нарахованого ЄВ на електронних носіях?

Відповідь: Відповідно до абз. 2 п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 04.07.2013 № 406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» (далі – Закон № 406) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, формує новий реєстр страхувальників на підставі даних, отриманих із Пенсійного фонду України, відомостей, отриманих із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також інформаційного фонду єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

     Абзацом третім п. 3 Прикінцевих положень Закону № 406 визначено, що органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у частині завершення процедур такого адміністрування.

     Тобто, реєстри страхувальників формуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику на підставі даних, отриманих із Пенсійного фонду України, а органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати реєстри застрахованих осіб.

     Тому, для зручності звіти по єдиному внеску формуються платниками у файлі з розширенням «pfz», яке використовувалось для обробки відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам в Пенсійному фонді України.


95. Чи потрібно подавати звіт щодо сум нарахованого ЄВ  суб’єкту господарювання, який не має найманих працівників?

Відповідь:Відповідно до п. 2.13 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Порядок № 454), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20» вересня 2013 року за № 1628/24160 якщо юридичні особи не використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, звіт до органів доходів і зборів ними не подається.

     Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом (п. 3.2 розділу ІІІ Порядку № 454).

     Фізичні особи - підприємці, зобов’язані подавати звіт незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб - підприємців, зазначених у п. 3.3 розділу III Порядку № 454 (п. 2.14 розділу ІІ Порядку № 454).

     Згідно із п. 3.3 розділу III Порядку № 454 фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

     Таким чином, якщо юридичні особи та фізичні особи – підприємці не використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту), звіт до органів доходів і зборів ними не подається.    

    При цьому, фізичні особи - підприємці зобов’язані подавати звіт за себе незалежно від того, чи ведуть вони підприємницьку діяльність, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

96. Як заблокувати електронний цифровий підпис

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що блокування посиленого сертифіката можна здійснити у телефонному режимі. Заява в усній формі подається заявником до АЦСК ІДД засобами телефонного зв’язку за номером: (044) 284-00-10, при цьому заявник повинен повідомити адміністратору реєстрації наступну інформацію:

ідентифікаційні дані власника сертифіката;

реєстраційний номер сертифіката ключа;

ключову фразу голосової автенфікації.

Письмова заява на блокування посиленого сертифіката подається до АЦСК ІДД або до відокремленого пункту реєстрації користувачів за встановленою формою та засвідчується власноручним підписом заявника. У разі якщо власником сертифіката є юридична особа, підпис уповноваженого представника юридичної особи засвідчується печаткою.

Форми заяв на блокування, скасування та поновлення посиленого сертифiката відкритого ключа знаходяться на веб-сайті Акредитованого центру сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту за адресою www.acskidd.gov.ua в розділах «Форми документів» та «Блокування, поновлення, скасування сертифікатів».


97. Документи, необхідні для отримання послуг електронного цифрового підпису філіями та представництвами юридичної особи

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, що для отримання послуг ЕЦП філіями та представництвами юридичної особи необхідні такі документи:

- заповнена та підписана Реєстраційна картка (для юридичної особи) із згодою на обробку персональних даних підписувача, у двох примірниках;

- додаток до розділу 2 Реєстраційної картки (в разі одночасного отримання послуг ЕЦП для більш ніж двох працівників), у двох примірниках;

- оригінал положення про філію (представництво) або його нотаріально засвідчена копія (надається виключно для ознайомлення);

- документи, що підтверджують повноваження керівника філії (представництва) (копія довіреності на право здійснення повноважень щодо укладення від імені юридичної особи правочинів та копія наказу про призначення);

- документи, що підтверджують належність підписувача до філії (представництва) та його повноваження (копія наказу про призначення);

- копія дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства або службової картки (за наявності таких осіб);

- копія паспорта підписувала (копії 1-2 сторінок (3-6 за наявності відміток) та сторінка з відміткою про реєстрацію місця проживання), засвідчена підписом власника;

- копія посвідки на постійне (тимчасове) місце проживання, засвідчена підписом власника, або паспорт громадянина іншої країни із нотаріально засвідченим перекладом на українську мову (для іноземних громадян);

- копія документа про зміну прізвища підписувача, виданого відповідним державним органом (якщо в поданих документах є невідповідність прізвища);

- копія картки платника податків, засвідчена підписом власника (тільки для посадових осіб, які уповноважені на підписання звітності). За наявності у паспорті громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до вимог Положення про. реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого, наказом Міндоходів від 10.12.2013 року №779, замість копії облікової картки платника податків може бути подана копія сторінки паспорта громадянина України з відповідною відміткою, засвідчена підписом власника. Якщо через релігійні переконання фізична особа відмовилась від реєстраційного номеру облікової картки платника податків, додатково подається копія сторінки паспорту з відміткою про таку відмову.


98. Виплати у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності  об’єктом                                        оподаткування військовим збором

    ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві інформує, що виплати фізичним особам у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюються відповідно до норм Закону України від 18 січня 2011 року № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі – Закон № 2240), яким визначено правові підстави для отримання такої допомоги, встановлено умови надання, тривалість та розміри виплат.

     Ст. 1 Закону № 2240 визначено, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків роботодавцем.

     Згідно ст. 4 і ст. 6 Закону № 2240 право на матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають, зокрема застраховані особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

     Види матеріального забезпечення наведено у ст. 34 Закон № 2240, до яких відноситься: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (ст.ст. 35, 37 Закону).

     Відповідно до ст. 35 Закону № 2240 встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного зі страхових випадків, визначених указаною статтею

     Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

     Абзацом другим ст. 2 КЗпП встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

     Враховуючи наведене, виплати по листках непрацездатності (оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та допомога по тимчасовій непрацездатності) з метою оподаткування військовим збором прирівнюються до заробітної плати.


99. Відповідальність, яка передбачена за ненарахування, неутримання та/або несплату військового збору податковим агентом

     ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві  звертає Вашу увагу, що відповідно до п.п. 1.6 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу платники збору зобов’язані забезпечувати виконання податкових зобов’язань у формі та спосіб, визначені ст. 176 Кодексу для податку на доходи фізичних осіб.

     Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані нести відповідальність у випадках, визначених Кодексу (п.п. «ґ» п. 176.2 ст. 176 Кодексу).

     Пунктом 127.1 ст. 127 Кодексу передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

     Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

     Дії, передбачені абзацом першим п. 127.1 ст. 127 Кодексу, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

     Передбачені п. 127.1 ст. 127 Кодексу штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 ст. 169 Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами Кодексу

     Крім того, відповідно до п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 Кодексу у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента нараховується пеня.

     Зокрема, пеня, визначена п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків - фізичних осіб (абз. третій п. 129.4 ст. 129 Кодексу).

     Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності (п. 112.1. ст. 112 Кодексу).

     Відповідно до ст. 163 прим. 4 Кодексу про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, – тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

     Враховуючи вищевикладене, за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) військового збору до податкових агентів застосовується фінансова відповідальність (у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені) та адміністративна відповідальність.

100. Які платники не можуть  обрати спрощену систему оподакування

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві повідомляє, які категорії СПД не можуть бути платниками єдиного податку.

У пункті 291.5.1 ст. 291 Податкового кодексу України вказано види діяльності  за якими платники єдиного податку, як юридичні особи так і фізичні особи - підприємці, не мають права здійснювати діяльність, а саме:

- діяльність з організації, проведення азартних ігор;

- обмін іноземної валюти;

- виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин);

- видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);

- видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення;

- діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III Податкового кодексу України;

- діяльність з управління підприємствами;

- діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності) та зв'язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню);

- діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

- діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

- фізичні особи - підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту (пункт 291.5.2 ст. 291 Податкового кодексу України);

- фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів (пункт 291.5.3 ст. 291 Податкового кодексу України);

- страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів (пункт 291.5.4 ст. 291 Податкового кодексу України);

- суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків (пункт 291.5.5 ст. 291 Податкового кодексу України);

- представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку (пункт 291.5.6 ст. 291 Податкового кодексу України);

- фізичні та юридичні особи – нерезиденти (пункт 291.5.7 ст. 291 Податкового кодексу України);


ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві





21.10.2014 15:17